Ініціація. Клубне видання. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ аж на Нивках, і я разів із десять прокляла себе, поки їхала і їхала, їхала і їхала з Лівого берега на околицю далекого Правого.

      – Діна не докумекала знайти собі волонтерів ближче? – психувала. – Хай би відкрила Інтернет! Там же зо два десятки волонтерських спільнот по всьому місту розкидані. І на Печерську є! Чи Діна не шукає легких шляхів?

      – А сама чим краща? – вколола реальність. І хіба не права? Аби дізнатися адресу Германа, простіше було втретє перетнути кордон резервації на Печерську, піднятися на двадцять п’ятий поверх висотки і просто сказати: «Діно, мені потрібна адреса Германа, бо минулого разу я не тільки по черевики, а й по адресу приходила, але твої криваві фантазії на стінах збили з пантелику, ошелешили і я оце тільки зараз отямилася, згадала, що так і не спитала, де Герман живе…» У коридорі, посеред скривавлених стін, Діна знайшла б черговий клаптик паперу, надряпала б адресу Германа, бо, здається, дивакувата дівчина хронічно наївна і довірлива, і завдяки тому я, можливо, стала б на крок ближче до розуміння дивного зв’язку, який виник між мною і невипадковим нотаріусом. Та перед очима – інший нотаріус: старенький, слабкий. Із повагою дивився на мене, коли бовкнула про волонтерів, ніби благословляв, і те благословення прилипло: муляло, смикало, вимагало дій.

      – Не бідкайтеся, діду! Не брехала, – пнуся на далекі Нивки, підтримую себе: все нормально, вб’ю двох зайців одним пострілом: дізнаюсь, де живе Герман, і долучуся до шляхетної справи. Я ж не гірша за інших: віддам трохи сил і часу, з собою заберу патріотичну енергію, бо де її ще шукати, як не поміж альтруїстів? І карму підправлю.

      У квартирі на Нивках так пахне теплою сирістю, що і патріотична енергія, яка відчувається тут, здається ще сирою, не готовою до вжитку, наче вимагає більше людських зусиль. Більше! Та хіба це до снаги трьом жінкам різного віку: двом немолодим, стомленим і дівчинці років шістнадцяти? Уперто, наче приречено, миють-труть-ріжуть овочі на борщові набори. А де всі? І я?..

      – Можу вам допомогти?.. – дівчинка кидає мити буряки, йде до мене.

      Вона серйозно?! Я приготувалася почути що завгодно: що не вистачає рук, що люди збайдужіли, що ножі потупилися, ледве ріжуть ті овочі, а хлопці ж чекають! А ця мала питає, чим може допомогти мені?

      – Сама вам допоможу, – відповідаю урочисто і гордо. І вже знамено над головою, свіжий вітер у лице, а я стою, не хитаюся.

      – Буряки зможете почистити?

      Буряки? І – нема вітру, подвигу нема. Знамено опустилося – ляп мене по щоках.

      – Мені б із Діною поговорити, – кажу. – Вона буде сьогодні?

      – Так, обіцяла бути, – відказує мала. І вже не перепитує про буряки.

      Мені чхати на буряки, мені більше хочеться підтримати цю дівчинку, що їй би на тусню, до однолітків, до радості і вітру, а не з буряками та тітками.

      – От і добре! – декларую оптимістично. – Чекатиму Діну і чиститиму буряки.

      Дівчина киває у відповідь. І не дивиться на мене з такою вже повагою, як старий дід СКАЧАТЬ