Ініціація. Клубне видання. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ще не бачить мене. Заходить стрімко, хоч плече її відтягує важкий плаский дерев’яний ящик на ремені (з подібними ходять художники і рибалки взимку), у руках папка формату А-3. Кладе все те на стіл, піднімає очі на молодого мужчину, який заходить за нею слідом.

      – Герман так і не об’явився, – каже Діна мужчині, резюмуючи, певно, тривалу і непросту розмову. Мені не ввижається. Вона каже «Герман»!

      – Не варто хвилюватися. Герман не пропаде, – заспокійливо відказує мужчина. Він знає Германа?.. Насторожуюся, і я – вже не я. Інша я: нишпорка з гострим зором, слухом, нюхом.

      – Хтозна, – відповідає Діна, ніби зачиняє двері за небажаним гостем.

      Розтікаються, як калюжа: Діна в один бік, молодий мужчина – в інший, та весь простір між ними заповнює спільна таємниця – Герман. Мужчина всідається за стіл із мобільним: балабонить тихо, інтимно. Діна йде до жінок.

      – Портрети принесла, – каже їм і тільки тепер помічає мене.

      – Привіт, – ніяковію.

      – Знала, що ти прийдеш, – Діна підсідає біля мене, як давня подружка, говорить привітно. – Ти наша.

      Під моєю шкірою – підозріла тривога, ніби хтось усупереч моїй волі навернув мене в адепти своєї секти. І ці буряки… Ініціація?

      – Як інакше? – відповідаю.

      – А я стіни помила. Намалювала на них квіти, – усміхається мені Діна.

      Вона таки дивна. Дивна, наївна, довірлива, незрозуміла і водночас до дідька передбачувана. Такі самі запрошують безхатченків до своєї ванної помитися, ще й дякують їм, що прийняли запрошення.

      – Чому квіти? – питаю, бо хочеться думати про світле. – Бо весна?

      – Мені була потрібна атмосфера. Не хотілося закінчувати портрети хлопців посеред крові.

      – Відправиш портрети на схід? – питаю замість здивуватися: ти художниця? І так зрозуміло. Нормальна людина стіни не обляпала б у кров.

      – Ні, – відповідає Діна.

      Не дивуюся. Не намагаюся розгадати логічний ланцюжок її думок, бо час! Час згортати благодійність.

      – Діно, мені потрібна адреса Германа, – кажу тихо, та помічаю: молодий мужчина за столом на мить завмирає, відривається від мобільного, дивиться на мене.

      І я на нього дивлюся.

      – Запишу, – чую голос Діни. Хто б сумнівався!

      – Дякую, – відповідаю, все косую на молодого мужчину.

      Навіть вигадую йому ім’я. Я б назвала його Джакобом, Бастером чи Блеком. Чому так? Не знаю. Згадалося. Коли Ромка приволік додому маленьких ротвейлерят, то з дівчинкою визначився швидко. «Брукс! – сказав. – Назву її Брукс. А хлопчика Джакобом». – «Чому Джакобом?» – спитала я тоді. «Джакоб означає “загарбник”! – відповів брат. – Бастер – “руйнівник”. Блек – “чорний”…» – «Твій хлопчик коричневий, тож краще назви його Бруно», – запропонувала я. Ромка: так, так. Та згодом назвав щеня Брайаном, бо Брайан означало «сила». А в моїх мізках лишився уривок випадкових знань: Джакоб – «загарбник», Бастер СКАЧАТЬ