Ініціація. Клубне видання. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ людства. Плід діяльності вільних особистостей, які ніколи не бачили кордонів. Вони творять історію людської цивілізації. Усе, що об’єднує людей, працює на розвиток людства. Та, попри очевидне, люди обкладаються дедалі новими кордонами, за які – зась: державними утвореннями, законами, релігійними правилами, суспільною мораллю, нескінченними пустопорожніми ініціаціями, які повинні прибити людину до однієї групи, касти, національності, вірування.

      – Василю Івановичу… – дід уже дивує не на жарт, і я забуваю про поблажливість. – Ви космополіт? Чи анархіст?

      – Я таким бачу майбутнє, – усміхається дід.

      – А інші не бачать?

      – Ми надто мало живемо, аби побачити щось більше, ніж власне життя. Якби людина жила років двісті або триста, то змушена була б розмірковувати про майбутнє. Про долю людства. Та людина думає тільки про власне виживання, тому людство приречене. Планетарні процеси і наші фізіологічні відбуваються асинхронно, на різних швидкостях. І ще я думаю: може, ми і живемо так мало, бо досі існуємо не за людськими правилами, а за законами тварин.

      – Як «приречене»? Зачекайте! Ви ж у своїй праці пишете, що маєте ідеї, як нас усіх врятувати. Я до того місця в тексті ще не дійшла… Але ж ідеї таки маєте? Крім поради жити років триста, бо ніхто б не відмовився. Чесно.

      – Маю ідеї.

      – Розкажіть.

      – Ви й самі дізнаєтеся, коли до цього дійдете.

      – Зараз цікаво.

      Дідусь хитає головою:

      – Добре, що вам не байдужа доля людства.

      – А конкретніше? Робити що? От, приміром, я тут і зараз що б мала робити?

      – Багато чого.

      – А головне? Якась ініціація передбачається? Типу пройшла її – склала іспит.

      – Звичайно. Маєте зрозуміти тільки одне: хто ви є. Ви вже людина чи ще ні?

      Серйозно?! Розмова втрачає найменший сенс. Хитаю головою активно: діду, ви геній, вірю кожному слову, я ваш адепт, фанат і палка прихильниця.

      – Дякую. Так цікаво, – брешу.

      – Ні! Це зовсім не цікаво! Це важко. Дуже важко, але важливо і життєво необхідно, – в слабкому голосі дідуся з’являються збурливі нотки.

      Час тікати, та раптом згадую про Германа. Гальмую. Знову чіпляюся за вицвілі очі діда Реформаторського:

      – Ще запитати хотіла. Ви ж нотаріусом працювали? Багатьох колег, певно, знаєте.

      – Маю знати. Як колишній член ради Нотаріальної палати України.

      – І Германа Швеця знаєте?

      – Треба подивитися в паперах. Вони нагорі, в квартирі, – каже дід, але тим лиш підтверджує: не помічник він мені в пошуках Германа.

      Дід веде далі: про самотню старість, високу квартирну платню і чай, яким він охоче мене пригостить, бо запрошує до себе в гості, де і викладе детальніше ідеї свого епохального плану, і це дуже допоможе мені, коли я розшифровуватиму нерозбірливий почерк.

      Отепер точно час бігти геть. Бо людину, СКАЧАТЬ