Ініціація. Клубне видання. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ перевірити, чи не вештаються навколо сумнівні типи, бо все в Антоніниному закладі було. Крім охорони.

      Начепила ліхтарик на лоба, озброїлася електрошокером, вийшла надвір і остовпіла: посеред двору стояла стара жінка. І як у двір увійшла?! Хвіртка ж замкнена.

      Ох, розгнівалася. На жінку посунула.

      – А це що в нас тут за гості швендяють?

      Старенька не озвалася. Товклася на одному місці, дивилася на Антоніну розгублено. Ґаздиня підійшла ближче. Обдивилася стару.

      – Кажіть уже щось! – прикрикнула сердито.

      – Миколка хворіє, – прошепотіла старенька. – Боюся, не одужає.

      – Так чого ж вас, бабо, по чужих дворах носить, коли ваш Миколка хворіє?! Миколка – це хто? Дід ваш? Де ви його покинули?

      – Тут він.

      – Де «тут»?

      Стара жінка пішла до паркану. Антоніна за нею. Бачить: біля паркану на шматку целофану лежить кудлатий пес – очі розплющені, дихає важко, мордяка в крові. А поряд шкіряна сумка валяється. Ґаздиня зиркнула на бабцю, як на божевільну:

      – Оце ваш Миколка?

      Стара жінка закивала.

      – Треба гарячої води, щоби умити дитину. І йод. Я б змастила Миколчині рани йодом.

      – Так, бабо! Досить! – відрізала Антоніна. – Не в себе вдома, аби наказами розкидатися! Стережіть свого Миколку! Зараз ми його підрихтуємо!

      Пес бачив, як міцна ґаздиня пішла до будови, звідки пахло смачним, та псові було не до їжі: у голові паморочилося, сил звестися на лапи не було, хоч і пробував, та стара жінка з його зграї торкалася псової спини долонею, примушувала знову лягти.

      – Будь слухняним, Миколко. Не вередуй.

      Ґаздиня скоро повернулася: з мискою теплої води, великою ганчіркою, напівпорожньою пляшкою вина і звичайним дерев’яним ящиком. Кинула ящик на землю, біля пса присіла. Загарчав загрозливо.

      – Ага! Ще вкуси мене! – пригрозила ґаздиня.

      Ухопила пса за пащу, стиснула міцно, виплеснула на зранену псову голову теплу воду, обтерла ганчіркою. Потім устромила псові в пащу пляшку, змусила проковтнути трохи вина.

      – Знаю, що роблю, – сказала старій жінці. – Коли мого Байкала п’яний сусід побив, то вже думали, що сконає. А потім влили в нього червоного вина, рани промили – і нічого, оклигав. От побачите! На ранок гасатиме ваш Миколка, як заведений!

      Реанімацію провела, підвелася, ганчірку біля пса кинула.

      – Голову йому обмотайте, – на ящик показала. – Та не стійте, бабо! Сідайте! Оце вам пуфик на всю ніч. Я б вам у хаті постелила, та в мене там люди. Усі ліжка зайняті, – збрехала.

      – Я би Миколки не покинула, – відповіла стара жінка.

      Важко опустилася на ящик, приклала до псової голови ганчірку. Побачила свою сумку. Усміхнулася.

      – Моя сумочка, – прошепотіла. Подивилася на Антоніну. – Ви знайшли мою сумочку?

      Антоніна СКАЧАТЬ