На лезі клинка. Джо Аберкромби

Чтение книги онлайн.

      «Цікаво, чи не намальовані вони задля ефекту?»

      Один із практиків раптом гучно грюкнув дверима. Малося на думці, що Ґлокта від несподіванки підстрибне, але на такі фокуси він не куплявся.

      Архілектор Сульт зграбно опустився на одне із крісел і підсунув до себе з іншого боку столу важкий стос жовтуватих паперів. Він вказав рукою на друге крісло – те, на яке садовлять в’язня. Ґлокта розумів, чим це може для нього закінчитись.

      – Я більше люблю стояти, Ваше Преосвященство.

      Сульт усміхнувся до нього. Він мав гарні, гострі, білосніжні зуби.

      – Ні, не любите.

      «Тут він правий».

      Ґлокта незграбно опустився на місце в’язня, коли архілектор перегорнув першу сторінку своєї пачки документів, спохмурнів і ледь похитав головою, немовби побачене його надзвичайно розчарувало.

      «Можливо, подробиці моєї славетної кар’єри?»

      – Нещодавно до мене завітав очільник Келайн. Він був надзвичайно розлючений. – Сульт відірвав жорсткий погляд блакитних очей від паперів. – Розлючений через вас, Ґлокто. Він озвучив чимало скарг з цього приводу. Сказав мені, що ви неконтрольований і небезпечний, що ви дієте, не думаючи про наслідки, що ви – божевільний каліка. Він вимагав усунути вас із його відділу.

      Архілектор усміхнувся холодною, злою посмішкою, якою Ґлокта всміхався до своїх в’язнів.

      «Тільки зубів у нього більше».

      – Підозрюю, що він хотів, аби вас усунули… взагалі.

      Вони зустрілись поглядами з різних боків столу.

      «Зараз та мить, коли я маю просити пощади? Мить, коли я повинен повзати по підлозі і цілувати твої ноги? Що ж, мені не дуже треба тієї пощади, а для повзання я надто незграбний. Твоїм практикам доведеться вбити мене сидячого. Перерізати мені горлянку, проломити голову – без різниці. Головне, щоб скоріше».

      Але Сульт не поспішав. Його акуратні руки в білих рукавичках вправно гортали сторінки, а ті собі шелестіли та потріскували.

      – У нас в Інквізиції обмаль таких, як ви, Ґлокто. Шляхетного походження, із чудової сім’ї. Чемпіон з фехтування, хвацький офіцер кавалерії. Чоловік, якого колись готували на найвищі пости.

      Сульт зміряв його поглядом, наче заледве міг повірити у сказане.

      – Це було до війни, архілекторе.

      – Певна річ. Новина про ваш полон всіх неабияк вразила і мало хто сподівався, що ви повернетеся живим. Війні не було кінця, збігали місяці, і, зрештою, надія зовсім згасла, але коли підписали перемир’я, ви виявилися серед в’язнів, яких передали Союзу. – Він кинув на Ґлокту прищурений погляд: – У полоні ви заговорили?

      Ґлокта не стримався і вибухнув гучним реготом. Той регіт прокотився дивною луною по холодній кімнаті. Такий звук тут рідко почуєш.

      – Чи заговорив я? Я говорив, аж доки не затерп язик. Розповів їм усе, що зміг. Прокричав кожну таємницю, яку коли-небудь чув. Я молов, наче шаленець. А коли розказав усе, що знав, то почав СКАЧАТЬ