На лезі клинка. Джо Аберкромби

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ але трапляються такі екземпляри, кого вони гартують. Нізащо б не сказав, що цей товстун – сильна людина, та, зрештою, життя сповнене несподіванок».

      Ревс сплюнув кров на стіл.

      – Ви зайшли надто далеко, Ґлокто, так і знайте! Мерсери – шанована гільдія; ми маємо вплив! Вам це просто так не минеться! Мене знають люди! Моя дружина вже зараз подає клопотання королю, щоб той розглянув мою справу!

      – Ваша дружина, кажете, – Ґлокта сумно всміхнувся. – Ваша дружина – напрочуд вродлива жінка. Вродлива і молода. Здається мені, навіть замолода для вас. Здається мені, що вона скористалася можливістю позбутися вас. Що вона показала нам ваші бухгалтерські книги. Всі до одної.

      Обличчя Ревса побіліло.

      – Ми переглянули їх, – Ґлокта показав на уявний стос паперів зліва, – а потім переглянули й інші, у скарбівні, – показав інший стос справа. – І уявіть собі, яким було наше здивування, коли суми з якогось дива не зійшлися. Крім цього, було зауважено нічні візити ваших працівників до складів у старому кварталі, незареєстровані малі човни, хабарі службовцям, підробка документів. Мені продовжувати? – запитав Ґлокта, зі щирим осудом похитуючи головою. Товстун хапнув повітря й облизав губи.

      Перед в’язнем поклали перо і чорнило, а також заяву-зізнання, детально заповнену чудовим, акуратним почерком Фроста – залишалося поставити лише підпис.

      «Я його випатраю тут і зараз».

      – Зізнавайтеся, Ревсе, – тихо прошепотів Ґлокта, – і безболісно завершимо цю чорну справу. Зізнавайтеся і назвіть своїх поплічників. Ми й без того знаємо, хто вони. Так нам усім буде легше. Я не хочу тебе калічити, повір – це не потішить мене.

      «Ніщо не потішить».

      – Зізнайся. Зізнайся і тебе пощадять. Заслання в Енґлію не таке страшне, як його малюють. Там теж можна насолоджуватися життям, а заодно і щоденною чесною працею на службі в короля. Зізнавайся!

      Ревс дивився на підлогу, облизуючи зуб. Ґлокта відкинувся на спинку стільця і зітхнув.

      – Або не зізнавайся, – додав він, – і тоді я принесу інструменти.

      Фрост підійшов ближче, і його широка тінь закрила обличчя товстуна.

      – Біля доків знайшли тіло, – тихо мовив Ґлокта, – опухле від морської води і страшно, страшно понівечене… таке, що й годі впізнати.

      «Уже готовий говорити. Він повний, стиглий, от-от лусне».

      – Коли покалічили – до чи після смерті? – запитав він спокійно у стелі. – До того ж ким був загадковий покійник – чоловіком чи жінкою? – Ґлокта знизав плечима. – Хто його знає?

      У двері різко постукали. Обличчя Ревса смикнулось на звук, знову сповнившись надії.

      «Ну не зараз же, чорт забирай!»

      Форст підійшов до дверей і ледь-ледь прочинив їх. Йому щось сказали. Зачинивши двері, Фрост нахилився, щоб прошепотіти це щось Ґлокті на вухо.

      – Тсе Феверар, – почулося нерозбірливе шамкання, з якого Ґлокта зрозумів, що за дверима стоїть Северард.

      «Що, вже?»

      Ґлокта СКАЧАТЬ