На лезі клинка. Джо Аберкромби

Чтение книги онлайн.

      – Це той, що мінцмейстр? – пробурмотів він крізь розпухлі губи.

      – Він самий.

      – Але я з ним навіть не знайомий.

      – То й що? – накинувся Ґлокта. – Роби, як я кажу.

      Ревс завагався, привідкривши рота.

      – Пиши, товста свинюко.

      Практик Фрост хруснув пальцями.

      Ревс облизав губи.

      – Зепп… дан… Тойфель… – мимрив він, записуючи.

      – Прекрасно, – Ґлокта обережно закрив ящик зі своїми по-вбивчому прекрасними інструментами. – Я радий, що сьогодні нам обом вони не знадобляться.

      Фрост замкнув кайдани на зап’ястях в’язня, підняв його на ноги, і повів до дверей в глибині кімнати.

      – Що тепер? – кинув Ревс через плече.

      – Енґлія, Ревсе, Енґлія. Не забудь прихопити щось тепле.

      Двері за ним лунко зачинилися. Ґлокта поглянув на список імен в руках. Зепп дан Тойфель замикав список.

      «Одне ім’я. На перший погляд, таке саме, як і інші. Тойфель. Просто ще одне ім’я. Але яке небезпечне!»

      Северард чекав в коридорі, як завжди всміхаючись.

      – Накажете відправити товстуна в канал?

      – Ні, Северарде. Відправ його наступним човном в Енґлію.

      – Ви сьогодні милосердні, інквізиторе.

      Ґлокта пирхнув.

      – Милосердям було би кинути його в канал. Цей кабан не протягне на Півночі навіть шести тижнів. Забудь про нього. Сьогодні ввечері нам потрібно заарештувати Зеппа дан Тойфеля.

      Северард звів брови.

      – Невже мінцмейстра?

      – Його самого. Прямий наказ Його Преосвященства архілектора. Схоже, що наш мінцмейстер брав хабарі від мерсерів.

      – Яка ганьба!

      – Вирушаємо одразу, щойно стемніє. Скажи Фросту, щоб він був готовий.

      Худий практик кивнув, і його волосся при цьому хитнулося. Ґлокта розвернувся та пошкандибав коридором, стукаючи палицею по брудних плитах і тамуючи пекучий біль в нозі.

      «Чому я це роблю? – спитав він себе знову. – Чому я це роблю?»

      Нікудишній вибір

      Лоґен прокинувся від болісного поштовху. Він лежав у незграбній позі, сперши викручену голову на щось тверде і притиснувши коліна до грудей. Він розплющив сонні очі всього на міліметр. Було темно, але звідкись линуло бліде світло. Світло крізь товщу снігу.

      Його охопила паніка. Він нарешті зрозумів, де знаходиться. Лоґен нагріб снігу біля входу в крихітну печеру, щоб втримати хоч яке тепло. Поки він спав, мабуть, сніжило, відтак вхід замело. Якщо хуртеча була сильна, надворі могло добряче навалити снігу. Якщо замети будуть вищі людського зросту, він може ніколи не вибратися звідси. Вийде, що він дерся сюди з гірських долин лише для того, щоб померти в якійсь кам’яній дірі, такій тісній, що навіть ніг не простягнути.

      Лоґен, як тільки міг, закрутився у вузькому просторі, взявся рити сніг занімілими СКАЧАТЬ