1918. Місто надій. Максим Бутченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Не продовжуй. Скажу тобі одне, і лише тому, що ти добре проявив себе в бою – як борець із класовою нерівністю. Тут, у цьому місті, немає мирних мешканців. Є лише буржуйська наволоч та її посіпаки. Вони начепили жовто-блакитні стрічки й думають тепер, що вони боги. Ні! Не буде цього!

      – Але ж моральний занепад…

      – Знаю, знаю… Занепад-перенепад… Нехай хлопці погуляють! Цю наволоч капіталістичну придушать. Я особисто наказав генералів та решту військових труїти газами. Щоб вивести це падло з руської землі!

      – Хіба ж так можна…

      – Ну, даруй, мій дорогий братчику. Я вже надіслав листа товаришу Леніну, де ретельно описав усе, що тут у нас відбувається. Ось, чекай, я тут маю чернетку.

      Муравйов підвівся, підійшов до тумбочки, на якій лежала кореспонденція, покопирсався в паперах, знайшов потрібний аркуш.

      – Ось, послухай: «Ми йдемо вогнем і мечем встановлювати радянську владу. Я зайняв місто, бив по палацах і церквах. Рада благала про перемир’я. У відповідь я наказав душити їх газами. Так ми помстилися. Ми могли зупинити гнів помсти, але не зробили цього, тому що наше гасло – бути безжалісними!»

      – Я розумію, що військова потреба. Але ж мене непокоїть розгул…

      – Усе владнається. Ось побачиш. Солдатики перебісяться та й заспокояться! Ким ми жертвуємо? Сміттю в новому соціалістичному ладі все одно місця немає.

      – Так…

      – Я скажу тобі більше. Ось зараз я наклав на це буржуазне кубло контрибуцію – п’ять мільйонів рубчиків. І що ти думаєш? Тієї ж миті принесли! Гроші спрямуємо на світову революцію. Гадаю, що треба почати формування соціалістичної армії з робітничого класу. Тоді щойно покличуть повсталі робітники – чи то з Німеччини, чи з Австрії, чи з інших країн, – ми зможемо простягнути нашим братам руку допомоги. І дам тобі пораду. Знаєш, яку?

      – Яку?

      – Будь іще жорсткішим. Як я тобі й казав, класова боротьба не терпить слабаків. Відкинь ти всі ці гнилі моральні принципи. Рай треба завоювати, він сам на нас із небес не впаде. Розумієш, про що я?

      – Розумію.

      Примаков уважно подивився в очі Муравйову, який тієї миті вже підвівся і поклав руку на плече командира червоного кінного полку.

      – От і добре. Зачистимо Київ і підемо далі. Як там війська У.Н.Р.? Вдалося наздогнати?

      – Ні! Вони відійшли за Гнатівку.

      – Ну нічого. Я вже передав товаришу Леніну, що Рада повністю розгромлена. Наздоженемо й доб’ємо! Правда?

      – Правда! – відповів Примаков, розвернувся і вийшов із номера комдива.

      Щойно двері за ним зачинились, Примаков опинився в коридорі, що був застелений килимом. Не скажеш, що комполку розгубився або був вражений: усі знали вдачу комдива. Муравйов був грубий, мов скеля, цілеспрямований, наче вітер, суперечливий, як сон. Зараз командира червоних козаків непокоїло дещо інше. Невже він, Віктор Сергійович СКАЧАТЬ