Темний Світ. Рівновага. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

      – А мені здається, це в тебе неприємності! – дівчина була не з тих, хто лізе по слово в кишеню. – Поворожити хочеш? Позолотити ручку?

      – Ні, я поясню…

      – Михайле, – вона повернулася до хлопця, – це що, твоя знайома?

      Цікаво, на якому вона факультеті, подумала я. Їй би прокурором бути – з таким металом у голосі. Не дивно, що хлопець, зніяковівши, похитав головою.

      – Дівчино, до побачення! – брюнетка взяла його під руку, наче маркуючи власність, і потягнула до прохідної. Я кинулася було за ними – але потім зупинилася й витягла телефон.

      – Лізо…

      – Не можу говорити, я за кермом.

      – Тут у хлопця знак на скроні. Такий самий, як…

      – Ясно. Поруч Тінь, вона його ссе. Шукай.

      – Це може бути його дівчина?

      – Перевір насамперед.

      До початку пари залишалося п’ять хвилин.

      У вестибюлі я загрузла в щільній юрбі. Усі спішили, усі йшли до ліфтів, і я ніяк не могла скоротити відстань хоч на кілька кроків. Я стисла амулет, виглядаючи Тінь на ходу, – і ледь не гримнулася, так закрутилася голова. Ні, треба спершу її наздогнати…

      У ліфтовому холі вони розділилися. Брюнетка вирушила до ліфтів на географічний, а Міша повернув до висотних ліфтів на мехмат. Я побігла було за брюнеткою, але вона злилася з юрбою й так, під прикриттям, сіла в ліфт. Ті, що залишилися в холі, почали голосно нарікати, що тепер точно спізняться: наступного чекати хвилини дві…

      Лаючись упівголоса, я розвернулася й погналася за Мішею. Його вже не було на майданчику; я вдало вгвинтилася в ліфт і виявилася там єдиною дівчиною. І, ймовірно, єдиним гуманітарієм.

      Вони були невловимо схожі – усі чомусь дуже високі, я загубилася серед них, як мишка в траві. Сухі, худорляві, багато хто в масивних окулярах, вони дивилися на мене згори вниз з цікавістю.

      Я прокашлялася:

      – Я на мехмат правильно їду?

      Заусміхалися:

      – Дівчино, ви занадто гарна для мехмату…

      Жартівники, значить. Ліфт набрав швидкість – у мене знов закрутилася голова. Кажуть, перший проект університету відхилили, сказали – занадто багато буде потрібно ліфтів, ви нам спроектуйте щось поверхів на чотири…

      – У другого курсу зараз яка пара?

      – А конкретніше? – вони оживилися. – Група? Кого ви шукаєте?

      Я збагнула, що знаю тільки ім’я: Міша. Міша з мехмату, другий курс.

      – У нас зараз потокова лекція, алгебра на шістнадцятому поверсі, – пролунало з кутка, і я побачила високого типа в окулярах у темному светрі, якого колеги буквально втисли в стінку. – Та тільки ми спізнюємося…

      Ліфт зупинився.

      Аудиторія була історична, на два поверхи, я колись бачила про неї документальний фільм. Усі вже розсілися: вийшовши майже до самої кафедри, я стисла в долоні амулет…

      І одразу побачила пульсуючий СКАЧАТЬ