Темний Світ. Рівновага. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Фрагменти ворожої матерії… оформлені, як людиноподібні істоти. Приблизно так. Там, де вони сидять, – у чужому просторі, який ми для простоти називаємо Темний Світ, – недостатньо ресурсів, вони лізуть до нас, ну, як кліщі в лісі – на тепло, на світло.

      Я збагнула, що розтираю скроню, те саме місце, де бачила в Насті примарне «татуювання»:

      – Моя сусідка в гуртожитку…

      – Жертва, – авторитетно кивнула Ліза.

      – Що з нею буде?

      Гриша й Ліза перезирнулися.

      – Вона жива, – сказала Ліза з певним сумнівом у голосі.

      – А що, могла вмерти?!

      – Різні бувають Тіні, – сказала Ліза й підібгала губи. – Деякі висмоктують життя… Деякі відбирають час…

      – А ця конкретна?

      Вони не поспішали відповідати.

      – Про що парилася твоя сусідка? – запитав після паузи Гриша. – Ну… що її хвилювало в той вечір?

      – Проблеми з хлопцем. Вона його чекала, він не прийшов, вона образилася…

      – Ти не пам’ятаєш, Тінь при цьому щось пила чи їла?

      – Не… Чекай, пиво! Вона пила пиво з пляшки, як шпана під парканом!

      – Випила до дна чи щось лишилося?

      Я згадала пляшку, що пролетіла повз мою голову, дзенькіт скла й хрускіт під ногами.

      – Усе випила.

      – Не пощастило твоїй сусідці, – сказала Ліза.

      – У сенсі?

      Вони знов помовчали. Перезирнулися. У мене заболіло серце.

      – Любов, – сказала Ліза. – Тінь висмоктала з твоєї сусідки її любов, і ми не встигли перервати транзакцію.

      Гриша потягся, хруснув суглобами:

      – Так, дівчата, я спати. Нічку чесно відчергував…

      – Що з нею тепер буде? – я не давала Лізі відвести очі.

      – Нічого. Так і житиме.

      – А… її хлопець…

      Ліза втомлено махнула рукою – усе, мовляв, нема про що говорити.

      – І вона більше ніколи не закохається?!

      – Не знаю, – Ліза встала, збираючи сміття зі стола. – Може, коли-небудь. Але та любов, що в неї була, – її Тінь зжерла до крапельки.

      – І ми так просто її відпустили?! – я теж підвелася.

      – А що було з нею робити? – дуже сумно запитав Гриша. – Судити? Штрафувати? Осиковий кілок вбивати? Це не допоможе – це тобі не вампіри, це абсолютно безсмертні в нашому світі тварини, їх – тільки на вихід, тільки в портал…

      Я потяглась до амулета на шиї. Торкнулась і відсмикнула руку:

      – Якби я не чухалася так довго… Не бігала туди-сюди, не рилася б в урні…

      – Ти куди? – з підозрою запитала Ліза.

* * *

      Перш ніж дзвонити, я вийшла в коридор і причинила за собою двері кухні.

      – Лебедєва, мені ніколи, – сказала Настя. – Я на пари.

      – Як ти почуваєшся?

      – Прекрасно! Прямо камінь СКАЧАТЬ