Темний Світ. Рівновага. Марина и Сергей Дяченко
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Темний Світ. Рівновага - Марина и Сергей Дяченко страница 12
Название: Темний Світ. Рівновага
Автор: Марина и Сергей Дяченко
Издательство: Фолио
Жанр: Боевая фантастика
isbn: 978-966-03-7928-2
isbn:
– А як вони взагалі сюди… потрапляють? Проходять?
– Наче кран протікає, – видно було, що він не знущається, а, навпаки, намагається говорити якомога зрозуміліше. – Вентиль закритий, але окремі краплі просочуються. Такий принцип. Мене звуть Гриша, а ти Дар’я? Будьмо знайомі.
Я розгублено кивнула.
– А старпери, яких поставлено охороняти, ні фіга не охороняють, – додала блондинка.
– Лізо! – гарикнув Інструктор звідкілясь з-за стелажів. – Я все чую!
Вона картинно закотила очі.
– Заради справедливості, портал вони все-таки тримають, – примирливо додав Гриша. – Ти їх бачила?
За дерев’яним столом на старих табуретах сиділо троє: один у робочих штанях і вицвілій сірій майці, другий у галіфе й потертій гімнастерці. Третій в інженерській блузі за модою сорокових. На їхніх обличчях і у волоссі блищав іній. На розсохлій стільниці лежали кісточки доміно – тут ішла гра, некваплива, вдумлива, без початку й без переможців.
– Зліва дядько Толя, – неголосно представляла Ліза. – Він той самий екскаваторник. У центрі Серго, геодезист. Праворуч Іван Іванович, інженер. Вони майже сімдесят років тут сидять… грають.
Троє дивилися на мене – так, ніби десь у дворі на робітничій околиці я підійшла б до них запитати, чи пробігало тут руде кошеня. У їхніх поглядах була цікавість – загалом доброзичлива, але слабка, як далекий тьмяний вогник.
– Вони охоронці, – сказав Гриша. – У ту мить, коли… коли стався катаклізм, відкрився портал, вони виявилися поруч, ну… їх накрило. Вони переродилися – з людей стали частиною системи… яка зберігає світову стабільність. Вони не живі й не мертві… У них двоїста природа, ти ж пам’ятаєш, напевно, що природа світла – це випромінювання й хвиля…
– Гришо, – сказав Інструктор. – Дівчині на сьогодні вистачить! Дайте їй можливість відпочити й отямитися.
Я була йому дуже вдячна.
Ліза взяла мене за лікоть і кудись потягла. Я не встигла й зогледітись, як знов опинилася у комірчині з ліфтом, шафами й калюжею на брудній підлозі. Ліза ледь чи не силоміць зняла з мене куфайку й витрусила з валянків.
– Отже, ти їх бачиш? – запитала сухувато й буденно.
– Кого?
– Тіні!
– А, так.
– А що ти ще вмієш робити?
– Вареники з вишнями.
– Круто, – Ліза прищурилася. – А я тільки яєчню.
Гриша викликав ліфт.
– Гришо, – сказала Ліза несподівано дитячим, дещо примхливим голосом. – Зроби дружині приємне – відкрий рамочку.
– А що ти мені обіцяла? – з готовністю відгукнувся Гриша.
– Це не лінь, – вона підняла туфлю й показала зламаний каблук. – У мене – от…
– Я ж казав: на операцію взувай тільки кросівки…
– Я звикла на підборах!
– А СКАЧАТЬ