Темний Світ. Рівновага. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Задзвонив і засмикався в кишені телефон.

      – Лебедєва, – закричала Настя в трубці, – тут Содом і Гоморра!

      – Де?!

      – На фізрі! У басейні менше половини групи, ти в списку системних прогульників! Або негайно прибігай, або ти без заліку й без стипендії!

      І обірвала розмову.

* * *

      Лізин дзвінок заскочив мене на півдорозі між корпусами:

      – Ну що, ти з’ясувала? Це його дівчина?

      – Не знаю, я не встигла…

      – Ну то поквапся! Якщо вона добре присмокталася, то через кілька годин від хлопця будуть ріжки та ніжки…

      – А ти не можеш мені допомогти? Ти або Гриша…

      У трубці вже лунали короткі гудки. Я подумала: ну, за одну пару з Мішею нічого не станеться, і притьма вбігла в спорткомплекс.

      Тренерові крики чулися вже в роздягальні. Обожнюю цей принцип зі шкільних часів: за тих, кого немає в класі, влітає тим хорошим дітям, які з’явилися.

      – Я вам улаштую! – трубним гласом ревів тренер. – Я в деканат піду! Де Лебедєва? Де Свиридова? Де ця, як її… де половина групи, я вас питаю?!

      Присідаючи, підкрадаючись і застосовуючи стелс-технології, я примудрилася пристроїтися в шеренгу. Чи треба говорити, що гумова шапочка в мене з’їхала на одне вухо, окуляри теліпалися на шиї, а шльопанці я взагалі несла в руках.

      – Лебедєва тут! – відважно крикнула Настя.

      Тренер якийсь час розглядав мене, погойдуючись, наче кобра на хвості перед атакою.

      – Добре, – сказав нарешті, – востаннє Лебедєву з ганебного списку викреслюємо… Працювати! Усім у воду!

      Я стрибнула з бортика, не чекаючи своєї черги на драбині.

* * *

      Світи існують поряд – звичайний і той, що за межею. Це інтуїтивно зрозуміло всім, це прекрасно знають діти й деякі дорослі, про це написано тисячі книжок. Хтось бачить інший світ скупченням кошмарів під тонким льодом, який от-от проломиться. Хтось – чарівною країною, де крім чудовиськ живуть чудеса. Хтось боїться зазирнути в прочинене віконце, хтось усе життя чекає біля замкнених дверей. А мені досить затиснути в долоні свій амулет із зображенням ока.

      Я пірнула глибше, метрів на три, і, потихеньку випускаючи повітря з ніздрів, стисла кулон. Затремтіла вода; я побачила силуети дивних істот – чи то риб, чи то медуз, занадто великих для простого людського басейну, вони з’явилися й одразу зникли, як цукор. Поруч покрикував тренер, хлюпались у воді мої однокурсниці, шльопали ноги по бортику, здіймалися бульбашки…

      І раптом мене захопило, як у жменю, і різко потягло вниз!

      Мені вісім років. Я у крижаній воді, мене тягне на чорне дно, повітря не вистачає, перед очима ширяють кольорові іскри, а дна досі немає, у цій річці немає дна, я тону, вмираю, провалююся в безодню, в пекло. Віддаляється світло, зникає надія, її не було й нема, я тону, я провалююсь, я…

      Пальці судомно вчепилися в бортик басейну. Я кашляла, хапала повітря ротом, а наді мною нависав тренер:

СКАЧАТЬ