Темний Світ. Рівновага. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ в її очах я побачила своє відображення: непутяще дівчисько, скоріше за все, наркоманка, цілу ніч прогуляла на чужій квартирі й навіть не пам’ятає де!

      Страшна думка змусила мене нервово зібратися:

      – Вибачте, а це взагалі… Москва?!

      Бабуся мовчала, обдаючи мене безмовною зневагою. І я б пішла, не сміючи вимагати відповіді, але тут мене гукнули від під’їзду. Ліза йшла по доріжці – свіжа, наче й не було безсонної ночі, у джинсах і у футболці.

      – Ходімо. Я тебе підвезу.

* * *

      У неї була яскраво-синя «Шкода», забита в колону припаркованих сусідських машин так щільно, що я спершу подумала: тут не виїхати.

      Ліза сіла за кермо й, не повернувши голови, а тільки по дзеркалах, вибралася за кілька секунд – чітко, сухо, професійно. Я мовчки позаздрила.

      Ми виїхали на вулицю, назва якої мені нічого не говорила. Утім, з усієї Москви я знаю всього кілька районів.

      – Ці картини у вас – вони Гришині?

      – Подобається? Його.

      – Він художник?

      – І це теж.

      Вона раптом усміхнулася:

      – А ти добре тримаєшся. Прямо стійкий олов’яний солдатик.

      – Я?!

      Спритний позашляховик «Мерседес» грубо підрізав нас посеред вулиці.

      – Через таких паскуд люди б’ються, – Ліза пильно подивилася «Мерседесу» вслід.

      Я побачила, як під її поглядом вминається поліроване крило без видимих причин, як летять лусочки фарби, як смикається й кривиться бампер. Машина була метрів за двадцять перед нами; водій вильнув, од несподіванки додав ходу – і майже одразу зупинився. У дзеркало заднього огляду я бачила, як він бродить навколо своєї тачки – нахабний пацан, що серед білого дня одержав щигля по носі…

      – Розрив шаблону, – пробуркотіла Ліза. – Іншим разом подумає.

      – Ти даєш, – я закашлялась.

      Ліза кивнула:

      – Ненавиджу цих… з купленими правами. Один такий Гришу був збив.

      – Коли?!

      – Давно. Гриші було дванадцять років. Майже два місяці в комі. Думали, не видряпається.

      Вона спритно обігнула пробку коло світлофора – по вузькій доріжці за гаражами, і видно було, що вона це робить не вперше і навіть не всоте.

      – А ти думаєш, як Гриша уляпався в Темний Світ? Отак і потрапив. Усі ми з міткою… У тебе що було?

      – Та так…

      – Потім розкажеш, – легко погодилася Ліза. – Тебе до якого корпуса підвозити?

* * *

      Пара мала початися через кілька хвилин. Попрощавшись з Лізою, я зупинилась біля лави і вийняла телефон.

      – Мамо? Доброго ранку… Ні, у мене все добре, просто дзвоню, просто…

      Я затримала дихання.

      – Я тебе дуже люблю, ти про це знаєш? Оце так. Обіймаю.

      Навколо йшли, бігли, сміялися, лаялися, сопіли, доїдали на ходу бутерброди мої одноплемінники – студенти. Я брела, мов сомнамбула в лісі, нікого не помічаючи, долаючи запаморочення, не певна, що взагалі СКАЧАТЬ