Справжній Мазепа. Петро Кралюк

Чтение книги онлайн.

      – О, так, він про мої сочінєнія гарні статейки пописує. Далеко хлопак піде.

      – Як на мене, – байдужкувато мовить Тарас, – той москаль у нашому письменстві нічого не тямить. Тупий, як сибірський валянок.

      Ураз біля них з’являється чоловік з холодним поглядом і волоссям кольору трухлявої соломи.

      – Ето я, Бєлінскій, тупой? – обурено питає він. – Да мєня Рассія скоро на руках насіть будєт!

      – Мало кого тая Росія носила… – хмикає Тарас. – І ще поносить.

      А Гоголь вигукує:

      – Віссаріон Грігорьєвіч! Нєобичайно рад вас відєть! Давно хатєл тет-а-тет погаварить.

      Але Бєлінський не звертає на те уваги.

      – Маладой чєловєк, – строго питає Тараса, – ви тоже пішетє? Стіхі аль прозу?

      – І вірші пишу, і повістинки різнії. Але переважно малюю. Це у мене лучче виходить.

      – Ну что же. Не боитесь – я вас в «Отєчєствєнних запісках» раскрітікую? Камня на камнє нє аставлю…

      – Подумаєш, велике цабе.

      – Віссаріон Грігорьєвіч, – бере Бєлінського під руку чоловічок з хитренькими очицями, – что ви слушаете, ето жє хахли нєобразованниє. Какая у ніх можєт бить літєратура?! Ви толька пачітайтє, как ані пішут! Стид і срам! Бєзобразіє полнєйшеє…

      – Ти, как всігда, прав, Нєстор Васільєвіч.

      Гоголю уривається терпець:

      – Несторе! Ти ж – хохол, як і ми. І звать тебе не Кукольнік, а Кукільник.

      – Назвисько, до речі, дуже точне, – втручається Тарас. – Кукіль є кукіль. Одне слово – бур’ян…

      – Я нє хохол, маї прєдкі с подкарпатскіх русінов! – обурюється Нестор. – І ваабщє я с малолєтства па-рускі разгаваріваю.

      – Певно, на тому Підкарпатті багацько москалів живе, – міркує Тарас.

      – Да, – ніби підтверджує Гоголь, – ето самий западний край, гдє єщьо можно услишать рускую рєчь.

      Щоправда, Бєлінський і Кукольник (чи Кукільник) цього вже не чують. Ведучи мову «о вєлічії вєлікорусского язика», вони виходять у бічні двері.

      – А ісчо к нам Алєксандр Сєргєіч пажаловалі, – повідомляє фройляйн Шіллер.

      – А це хто такий?

      – О, майн Гот! – дивується німкеня. – Пушкін, канєшно. Такой абхадітєльний… Такой шьон…

      – Тю! – виривається в Тараса. – Та йому ж пару літ тому Дантес яйця відстрілив…

      Стрімко відчиняються двері.

      – Нісенітниця! – лунає звідти обурений голос. – Ось вони!

      – Доннер веттер! – вигукує Штернберг, забувши милозвучну українську говірку.

      За дверима, посеред кімнати лежить на ліжку голий чоловік зі скуйовдженими кучерями. А біля нього – дівиця в костюмі Єви пестить його срамне тіло…

      – Алєксандр Сєргєіч, ти лі ето? Живой! – не може натішитись Гоголь.

      – Щоб вам повилазило! Хто ж іще? – невдоволено СКАЧАТЬ