Справжній Мазепа. Петро Кралюк

Чтение книги онлайн.

      – Ну і ну… – каже Пушкін.

      І дивлячись на колишнього царя, починає декламувати:

      – Ето ти про мєня, своего государя-імператора, так красіво напісал? – пустив скупу сльозу августійший. – Нєдооцєніл я тебя, тьозка. Аказиваєтся, ти мєня понімаєш! Как нікто другой!

      – Ми, паети, чувствуєм сєрцем, – скромно констатує Пушкін. – І слишім глас нєбєс.

      Тарасу теж припекло щось своє прочитати:

      На щастя, цар ледве розуміє язик Южной Русі. Він ледь вєлікорусскій вивчив. Бо раніш все по-французьки балакав…

      – О чьом ви, маладой чєловєк? – питає декламатора.

      – Та це я так… Краще повідай, царю, як живеш, – просить Тарас, розкурюючи люльку.

      Ніхто не помічає, як запалений сірник летить у прочинене віконце.

      – Да так і жіву, хлєб жую, – оповідає про теперішнє своє життя колишній властитель. – Как простолюдін, странствую по Рассєє-матушкє…

      – Очєнь похвально, – тішиться Гоголь, – по Росії нада проєздіться, познать єйо страхі і ужаси.

      – От і познаю, – каже Алєксандр Павловіч. – Ізучаю народ, каторим раньше управлял.

      – Воно тобі нада? – дивується Тарас. – Сидів би в своєму Пітері і горя не знав.

      – Нада, – впевнено рече екс-цар. – Когда познаю радную родіну, кнігу напішу – «Как обустроіть Рассєю?»

      Тут чути добірну російську лайку.

      – Фойєр, фойєр! – репетує фройляйн Шіллер.

      У вікні з’являються язики полум’я.

      «Де вже ту Росію обустроїш?» – думає Штернберг.

      – Що це ти читаєш? – чую над вухом голос Вакуленка.

      – Бестселер від Едічки.

      – І як?

      – Шиза…

      – А ти чогось іншого чекав? То дай моїй Оксані почитати.

      – Навіщо?

      – Вона цікавиться таким, – сміється Вакуленко. – Каже: постмодернізм.

      Віддаю списані аркуші колезі-сусіду.

      Наступного дня він повідомляє: «Оксані сія писанина дуже сподобалася. Каже: супер-пупер».

      – Та ну! Розігруєш?

      – Який там розіграш! Літератори та їхні шанувальники – люди химерні. Точніше – схиблені…

      Певно, Вакулі видніше.

      Зустрічаюся з Едічкою.

      – Ви мене висунули на Нобеля? – цікавиться він.

      – Так, як член Нобелівського комітету…

      – А інші члени? – запитує світоч постмодернізму.

      – Є СКАЧАТЬ