Поміж двох орлів. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ скільки ще будувати, а гроші йдуть від пана гетьмана. А хто дасть гроші на православний храм?

      – Люди дадуть! – озвався Павло Бахур, ще один із Сопошина.

      – Багато тут назбираєш! Усі багаті стали ляхами, бо не були б багатими, а ми – біднота. Поки назбираєш пожертву, помре не одне покоління.

      – Бог дасть – побудуємо! – впевнено сказав Мазур.

      Він витер вуса від крихт хліба, перехрестився і склав шматок полотнини – обід закінчився, треба було приступати до роботи.

      Цей день закінчився б для Тараса Сопохи так само, як і попередні, коли він змушений відробляти повинність у місті, якби не несподівана розмова після роботи. Тарас поклав на місце дерев’яну основу, на якій носив камінь, і зібрався вже пристати до односельців, щоб разом піти додому. Аж тут до нього підійшов управитель Сопошина Мошко. Кожного дня на початку і після роботи він перевіряв, чи всі робітники на місці.

      – Чого вам? – невдоволено запитав Тарас.

      З власного досвіду він знав: нічого доброго такі зустрічі не приносили.

      – От що: завтра зранку знову вийдеш на роботу, – сказав Мошко. – Андрушко Швець підвернув ногу, тому ходити не може. Відробиш замість нього, а наступного тижня будеш вільний.

      – У мене завтра своя робота на городі, – заперечив хлопець.

      – Посадиш у середу. І наступного тижня ти вільний.

      – Знаю я ваші заміни! Вже так не один раз даремно робив!

      – Ти не хочеш робити на пана гетьмана? – озвірився Мошко. – То, може, мені так йому і сказати?

      Він сподівався побачити в очах Тараса страх, але помітив лише гнів.

      – Зачекайте говорити панові гетьману… – зауважив хлопець.

      – От і добре! – почав було управитель, але Тарас продовжив:

      – Я йому сам скажу! І не думаю, Мошку, що його слова вам сподобаються.

      Управитель аж захлинувся від несподіванки. Він хотів сказати, що ніякий він не Мошко, а Іцхак Бебер, і за такі слова йому не здобрувати, але Тарас рішуче рушив до воріт замку. У Мошка полізли на лоба очі. Він так і залишився стояти посеред площі. Не йшли додому й інші сопошинці – вони були свідками цієї перепалки і просто згоряли від бажання побачити, чим це все закінчиться.

      А Тарас упевнено підійшов до воріт. Вартові його впізнали, але все ж запитали, до кого він іде.

      – До пана гетьмана! – сміливо відповів Тарас.

      – А де риба? – засміявся один.

      – Я хочу записатися до війська. Пан гетьман позавчора сказав мені прийти, якщо я згоден.

      Вартові перезирнулися. Їм не дуже вірилося у те, що говорить цей простолюдин, але вони справедливо відзначили, що сам придумати таке він не міг.

      – Тоді тобі треба не до пана гетьмана, а до управителя, – повідомили йому.

      – А де управитель?

      – А тебе зараз проведуть, – СКАЧАТЬ