Поміж двох орлів. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не знає, що найближча дорога на Москву лежить через Смоленськ!

      – Саме тому московити й укріпили його! – парирував Жолкевський. – Для його взяття у нас немає ні сил, ні гармат. Та й час ми втратили. Нам потрібно зібрати військо, а воно на даний момент не готове, жовніри давно не отримували платні. Ми можемо виступити не раніше жнив; поки військо дійде до московського кордону, настане осінь. Ваша величносте, смію нагадати вам про вашого прадіда Казимира, який, маючи велике військо, застряг під Бреславцем лише тому, що пізно відправився на війну.

      – Ваша милосте! Зараз не час згадувати прадіда його величності! – підхопився Потоцький. – І Смоленськ – не Бреславець сто п’ятдесят років тому. Кузен шановного пана канцлера (легкий кивок головою в сторону Лева Сапіги) писав його величності, що, прямуючи повз Смоленськ на підтримку нашим жовнірам під Москвою, до нього прийшли бояри з міста і говорили, що місто згодне підкоритися, якщо пан Сапіга захотів зайняти його іменем його величності, а не самозванця. Не думаю, що відтоді щось змінилося.

      – Зараз у Смоленську Скопін, – вставив Ходкевич.

      Ян Потоцький, здавалося, не чекав від литовського гетьмана заперечення, але відразу опанував себе і, повернувшись до короля, махнув рукою.

      – Зелений ще! – мовив.

      – Може, і зелений, але це не завадило небожу царя Василія запросити у Московію допомоги у князя Судерманського, – заперечив Карл Ходкевич.

      У присутності Сигізмунда ІІІ, який вважав себе королем Швеції, воєводи уникали називати так Карла ІХ.

      – Боюся, що нам доведеться повозитися з ним, – закінчив Ходкевич.

      – Зрештою, Смоленську фортецю можна взяти, – раптом озвався Олександр Гонсевський, чим дуже здивував не тільки Жолкевського. – Для цього достатньо декілька сотень піших і кінних. Не думаю, що це такий вже твердий горішок.

      Більшість присутніх – і Стадницький, і Сапіга, не кажучи вже про Потоцького – закивали головами. Гетьман Жолкевський залишився у меншості.

      – Що ж, вирішено наступати через Смоленськ, – подав голос Сигізмунд. – Я думаю, ніхто не буде заперечувати, щоб військо Речі Посполитої очолив вельможний пан гетьман Жолкевський.

      Від почутого присутні затамували подих. Враженим виявився не лише сам гетьман, але й староста Брацлавський. Ян Потоцький від несподіванки відкрив було рота, неначе намагався заперечити королю, але вчасно спохопився і лише на знак покірності схилив голову.

      Жолкевський підвівся.

      – Я сподіваюся, що пани вельможі зроблять усе, щоб допомогти вельможному панові у його нелегкій роботі, – продовжував король. – Зараз я прошу, щоб ви повернулися до своїх воєводств і були готові вирушити в похід не пізніше Іллі. Як слушно висловився пан гетьман, час підпирає, і було б злочином далі відтягувати наш виступ.

      6

      Звістка про те, що найближчими тижнями СКАЧАТЬ