Поміж двох орлів. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

      – Пан воєвода відбуде з вами? – поцікавився Михайло.

      – Це наша спільна справа, – відповів Жолкевський. – Хоч у Яна свої проблеми, він, безумовно, відгукнеться на заклик його величності. Хоч ви, мій друже, й не палаєте бажанням воювати проти одновірців, все ж знаєте, що наше життя віддане Вітчизні. Це честь віддавати нікому не гоже, а життя слід – Вітчизні.

      – Так. А як ваш Ян?

      – Ян поїде зі мною. До наук він не надається. Напевне, у мене вдався. А коли дізнався, що на війні буде Владислав, сумніви відпали – тільки війна!

      Михайло Хмельницький кивнув головою: він уже давно помітив військовий хист сина гетьмана.

      – Тоді і Богдана візьму з собою, – сказав він.

      Хмельницький хвильку подумав, потім обережно запитав:

      – А ви впевнені, що його величність виступить проти Москви? Сеймики все ж не дали згоди на військо.

      – Але ще сейм нічого не сказав, – відповів Жолкевський. – Звичайно, було б добре (і не лише для мене), щоб все-таки король залишився у Варшаві поруч з сином-немовлям, але, боюся, партія війни переможе.

      – І що тоді?

      – Важко сказати. Мені дуже не хочеться сунутися у московські хащі, де можуть жити лише ведмеді і самі московити. Ви уявляєте, як піднесуть мою відмову воювати за короля ті ж Потоцькі! Та Стефан спить і бачить, як на мене опускається королівська опала. Ні, хоч і не люба мені ця війна, відмовитися я не можу.

      Тим часом за вікнами раптово потемніло, і одразу линув дощ.

      – Ну от і знайома жовківська погода! – усміхнувся Хмельницький. – Наші хлопці змокнуть…

      – Ну, це не найстрашніше для них! Краще рости будуть.

      Одночасно з цими словами за дверима почувся шум – це втекли від дощу сини.

      4

      На відміну від Яна з Богданом, Тарасові пощастило менше – дощ застав його на околиці села. Зрозумівши, що додому він не встигне, Тарас побіг у напрямку до колишнього монастиря. Він уже минав розвалені ворота, як дощ його накрив повністю, і у хатину брата Амвросія Тарас забіг зовсім мокрий.

      Монах звично сидів за столом і читав грубезну, ще писану від руки книгу. (Віднедавна у монастирях почали заміняти писані книги на нові, друковані. Хоч Амвросій розумів необхідність цього кроку, все ж внутрішньо був проти. У його віці змінювати звичний стан справ важко.)

      – Бідна земля… – озвався Амвросій, подивившись на геть змоклого до нитки Тараса.

      – До чого тут земля? – невдоволено струснув головою хлопець, і краплі води розлетілися урізнобіч. – Це я змок як хлющ!

      – Ти один раз змок і вже нарікаєш. А що робити земельці? Їй уже нікуди воду дівати! Та й річка більше не вбере…

      Амвросій закрив книгу і підвівся.

      – Ну, добре, досить теревенити. Роздягайся, трішки просушишся, а то ще застудишся. Мокрий одяг туди не вішай – якщо великий дощ, там капає вода.

      Тарас СКАЧАТЬ