Поміж двох орлів. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

      – Ти подумав над моєю пропозицією? – раптом запитав Амвросій.

      – Щоб стати монахом?

      – Щоб прийняти постриг.

      – Пробачте, ще ні, – винувато відказав Тарас. – Та й не лежить моя душа до черенчого життя! А насильно, ви самі так кажете, ніщо не любе Богові! І до того ж…

      – Що?

      – Я хочу з вами порадитися.

      – Я тебе уважно слухаю, – заохотив брат Амвросій.

      – Пан гетьман скоро відправляється на війну і запросив мене вступити до його війська.

      Почувши таке, монах уважно подивився на Тараса. Не по роках дужа мускуляста фігура могла будь-кого збити з пантелику щодо віку Тараса, не лише Жолкевського, котрий не знав його. Тому Амвросій повірив одразу.

      – А ти?

      – Я хотів запитати вас, перш ніж вирішити остаточно.

      – І що тобі пообіцяли?

      – Що ніхто більше не заставить мене працювати на Мошка; я одержуватиму платню за службу.

      – З ким їде воювати гетьман Жолкевський? – поцікавився монах.

      – З Московією.

      – Ну, це не новина. Пам’ятаю, років чотири тому король вже воював з Москвою, коли направив туди якогось Дмитра. Тепер знову?

      – Так.

      Амвросій важко опустився на лаву. Останній рік його мучили болі у колінах і довго стояти він не міг. Напевне, давалися взнаки часи, коли він міг годинами стояти на колінах, молячись.

      – Що скажете? – запитав Тарас.

      – А що сказати? А чи вона тобі потрібна?

      – Хто?

      – Не хто, а що. Ця війна? Я розумію короля. Він хоче відняти у тамтешнього царя свої землі. Польний гетьман Жолкевський стане коронним гетьманом Жолкевським. А тобі це навіщо?

      – А що мені тут робити? Самі знаєте: Мошко ні від мене, ні від матінки не відчепиться. А якщо я буду на службі в пана гетьмана, то він залишить матір у спокої.

      – Мати знає?

      – Ні. Ще ні. Я… Що скажете?

      Брат Амвросій деякий час сидів мовчки, потім мовив:

      – У Письмі сказано: «Краще вдаватись до Господа, ніж надіятися на вельмож». Я можу тобі дати пораду, але якщо ти вибереш дорогу Бога. Тут же я не в змозі ні заохочувати тебе, ні відмовляти.

      Тим часом дощ закінчився – так же несподівано, як і почався. Брат Амвросій задоволено хмикнув: дірявий дах на цей раз витримав негоду.

      – Піду я, – зітхнув Тарас. – Мати, напевне, хвилюється.

      Він натягнув на голе тіло ще мокру свитину, мерзлякувато зіщулившись.

      – Замерзнеш, – похитав головою монах.

      – Дорогою висохну. А завтра я прийду, – на прощання кинув хлопець і залишив Амвросія самого.

      У неділю він так і не наважився зізнатися матері про свій намір піти до війська, а вранці в понеділок, прихопивши з собою нехитру їжу – хліб, цибулю і ту ж таки рибу, разом з чоловіками села відправився до Жовкви на будівництво костелу.

      Тарас СКАЧАТЬ