Ті, що не мають коріння. Наоми Новик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вислизнути з рук посеред процесу та дико кидатися повсюди; що можна загубитись у чарах і блукати ними, наче сном, якого можна торкнутись, тим часом як тіло вмирає від спраги; що можна спробувати вимовити заважке для себе заклинання, яке тоді висотає з людини силу, якої в неї немає. Хоча він досі не міг зрозуміти, як узагалі працюють заклинання, що мені підходять, він зробився лютим критиком моїх результатів і став вимагати, щоб я наперед казала йому, чого хотіла добитись, а коли я не могла як слід передбачити результат, він змушував мене знову й знову відпрацьовувати одне й те саме заклинання, доки в мене не виходило.

      Одне слово – він намагався вчити мене, як тільки міг, і направляти мене під час блукань моїм новим лісом, хоча для нього це була незвідана територія. Мій успіх і досі був йому осоружний, не через заздрість, а з принципу: його відчуття належного порядку речей ображало те, що мої недбалі діяння справді працювали, і він однаково супився, коли я справлялася добре та коли я припускалась якоїсь очевидної помилки.

      За місяць від початку мого нового навчання він зло дивився на мене, коли я билася над створенням ілюзії квітки.

      – Я не розумію, – сказала я – якщо чесно, пропхинькала: це було до безглуздя важко. Мої перші три спроби мали такий вигляд, наче були виготовлені з бавовняного ганчір’я. Тепер мені вже вдалося скласти більш-менш переконливу шипшину, якщо не намагатися її понюхати. – Значно легше просто виростити квітку – нащо ж комусь морочитися?

      – Річ у масштабі, – сказав він. – Запевняю тебе, що помітно легше створити ілюзію армії, ніж справжню армію. Як це взагалі працює? – бовкнув він, як це в нього часом бувало, коли йому уривався терпець від явної жахливості моїх чарів. – Ти взагалі не підтримуєш заклинання – жодних наспівів, жодного жесту…

      – Я все одно надаю йому чарів. Багацько чарів, – незадоволено додала я.

      Перші кілька заклинань, які не витягували з мене чари, наче висмикуючи зуби, були настільки явною полегкістю, що я майже подумала, що найгірше вже позаду: тепер, коли я розумію, як мають працювати чари – хоч що казав на цю тему Дракон, – усе буде просто. Що ж, невдовзі я стала мудрішою. Моє перше діяння живили відчай і жах, а мої наступні кілька спроб були рівнозначні першим примовам, яких він спробував мене навчити, маленьким заклинанням, котрими, як він очікував, я мала опанувати без жодних зусиль. Тож я й справді опанувала їх без жодних зусиль, а далі він немилосердно став учити мене справжніх заклинань, і все знову стало якщо не так само нестерпним, то принаймні надзвичайно важким.

      – Як ти надаєш йому чарів? – запитав він крізь зуби.

      – Я вже знайшла шлях! – сказала я. – Я просто лишаюся на ньому. Хіба ви не можете… його відчути? – різко спитала я і простягнула руку до нього, охопивши нею знизу квітку; він насупився й огорнув її руками, а тоді сказав: «Вадія руша ілікад тугі», – і на мою ілюзію наклалася друга, дві троянди в одному просторі; його квітка, звісно ж, мала три кільця бездоганних пелюсток і ніжний СКАЧАТЬ