Ті, що не мають коріння. Наоми Новик

Чтение книги онлайн.

      Тієї ночі місяць був високо, повний і красивий, і повсюди лив блакитне світло на блискучий сніг. Поки ми летіли, я розгорнула книгу Яги та знайшла заклинання для пришвидшення ніг. Я тихенько проспівала його коням; вони повели вухами назад, аби мене послухати, і вітер від нашого ходу стишився й загус, сильно тиснучи мені на щоки й затуманивши мені очі. Замерзле Веретено тягнулося поруч блідо-сріблястою дорогою, а на сході перед нами росла тінь, росла та росла, поки стривожені коні не сповільнилися та не зупинилися без жодного слова чи поруху віжок. Світ перестав рухатися. Нам довелося зупинитися під невеличкою пошарпаною купкою сосон. Перед нами на відкритій ділянці незайманого снігу стояла Пуща.

      Раз на рік, коли танула земля, Дракон забирав усіх неодружених чоловіків, старших за п’ятнадцять років, на кордони Пущі. Він повністю, до чорноти випалював ділянку землі уздовж його краю, а чоловіки йшли за його вогнем, посипаючи землю сіллю, щоб там нічого не могло вирости чи вкоренитися. У всіх наших селах було видно, як здіймаються стовпи диму. Ми бачили, як вони здіймаються й по той бік Пущі, у далекій Росьї, і знали, що там роблять те ж саме. Але вогонь завжди згасав, досягаючи тіні під темними деревами.

      Я злізла із саней. Борис опустив на мене очі; обличчя в нього було напружене та злякане. Проте він сказав:

      – Я зачекаю, – хоча я й знала, що він не може. Як довго чекати? На що? Чекати тут, у самісінькій тіні Пущі?

      Я уявила собі, як чекав би на Марту мій власний батько, якби нас поміняли місцями. Хитнула головою. Зумівши витягнути Касю, я змогла б, як мені здавалося, привезти її до вежі. Я сподівалася, що Драконове заклинання нас пропустить.

      – Їдьте додому, – сказала я, а тоді запитала його, раптом зацікавившись: – Марта в порядку?

      Він злегка кивнув.

      – Вона заміжня, – промовив він, а тоді, завагавшись, сказав: – Вона от-от має народити.

      Я згадала її на відборі п’ять місяців тому: її червону сукню, її прекрасні чорні коси, її вузьке бліде налякане обличчя. Здавалося неможливим, що ми коли-небудь станемо поряд, зовсім рівні: вона, я, та Кася в одному ряду. Мені аж дихання перехопило, важко та болісно, коли я уявила, як вона сидить біля власного вогнища вже молодицею, СКАЧАТЬ