Полювання на дрохв. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

      – Так. Мене звати Федір Стрепет, – добираючи слова, відповів хлопець. – Я на рахунок обміну студентами.

      – О так, – зраділа англійка. – Прошу зайти.

      Так Стрепет зайшов в номер Джулії МакКерн. Вона запропонувала йому крісло під вікном, з якого відкривався вид на його факультет. Невже на його колишній факультет?

      – Мене звати Джулія МакКерн, – сказала вона. – Я є викладачем школи бізнесу Даремського університету. Ви – Федір? Пробачте, але ваше ім’я мені досить важко вимовити. Яке ім’я у нас є відповідним вашому?

      – Теодор, – подумавши, сказав Федя.

      – Чудово. Так я вас зватиму. Теодор або просто Тед. Ви не проти?

      – Та чого ж.

      – А мене звіть просто Джулія. Згода?

      – Так… Джулія.

      МакКерн запитала:

      – Вип’єте зі мною?

      Вона показала на пляшку червоного вина. Федя невиразно щось промугикав. Джулія прийняла це за згоду. Вона налила два бокали. Один подала гостю.

      – Чіз!

      Після випитого Джулія МакКерн продовжувала:

      – То ви згодні поїхати в Дарем! Вчитися прийдеться чотири роки. Вчитися важко. Можливо прийдеться підробляти. Зате диплом відкриє перед вами двері офісів великих фірм.

      Відтоді минуло три роки. Було все: і радощі, і розчарування. Справа доходила до того, що через півроку Федя навіть хотів повертатися додому. Але все минулося. Зараз він впевнено стоїть на ногах. Ще рік – і перед ним дійсно відкриються двері офісів. А якщо вийде те, ради чого він приїхав в Лондон, то життя взагалі переміниться.

      4

      Мирослав Яськів не лукавив, коли говорив про бідний архів об’єднання, принаймні тієї його частини, що стосувалася кінця дев’ятсот десятих років. Було зразу видно, що, на відміну від сорокових-п’ятдесятих, ця частина збиралася несистематично й випадково.

      – Що конкретно тебе цікавить? – запитала Мері зранку наступного дня, коли вони зручно розмістилися за невеличким столом біля вікна, яке виходило на тиху вуличку. – Без конкретної мети ми блукатимемо у темноті навіть серед такого малого.

      – Може, я спочатку розповім про ці події, а вже потім разом з тобою визначимо разом?!

      Тед закурив.

      – Десятого листопада вісімнадцятого року повітовий комісар Король оголосив мобілізацію чоловіків. Мій прадід став служити у польовій жандармерії. Разом з нею він дійшов до Києва літом дев’ятнадцятого і пережив «чотирикутник смерті» восени. Ось цей рік я і хочу описати. І не так мене цікавлять документи про захід України, як про схід.

      – Чому?

      – Про захід я знаю майже все.

      – Що ж будемо будити історію, – сказала Мері. – Яким часом ти володієш?

      – Днів десять. Максимум два тижні, – відповів Тед. – Лондон дороге місто. А у Даремі я найнявся в компанію по продажу автомобілів. Дещо підзароблю – і знову.

      Дівчина нічого не відповіла, лише СКАЧАТЬ