Полювання на дрохв. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ «Норфолк Тауер» було хвилин три ходу. Він розташувався у невеликому будинку і виглядав охайним і приємним. Правда, поруч нього, ближче до вокзалу Паддінгтон, був ще один готель такого ж ґатунку, але юнак твердо вирішив послухатися поради касирки і зупинився перед входом «Норфолк Тауера». Великі скляні двері автоматично розсунулися перед ним (спрацювали фотоелементи), і невідомий увійшов в хол.

      Проти входу розташувалася стійка адміністратора, справа невеликий бар з м’якими кріслами, зліва двері вели у ресторан.

      Оцінивши обстановку, невідомий підійшов до стійки.

      Білява дівчина підвела на нього очі і сказала:

      – Ми раді вас вітати у нас! Хочете поселитися?

      – Так, – відповів прибулий. – Якщо можна!

      – Звичайно. На ваше щастя, сьогодні зранку декілька номерів звільнилися. Через десять-п’ятнадцять хвилин один з них буде у вашому розпорядженні.

      – Чудово.

      – Вам триста десятий підійде?

      – Мені однаково.

      Дівчина дістала картку.

      – Як вас звати?

      – Тед Стрепет.

      – Ви не англієць? – здивувалася дівчина.

      – Ні, я з України.

      – А де це? – зовсім по-дитячому поцікавилася вона. – Росія?

      – Ні, але поруч.

      – А-а, знаю. Там холодно і білі ведмеді.

      – Ні, – заперечив Тед. – Там тепло і бурі ведмеді.

      Тим часом праворуч відкрилися двері ліфта і показався чорношкірий носій.

      – Номери готові, – сказав він.

      – Вам і чекати не прийшлось, – зраділа дівчина. – Ви на скільки до нас?

      – Не знаю, – розгублено сказав Тед. – Для початку на тиждень, а потім буде видно.

      – Ви оплатите зараз чи потім?

      – Давайте зразу ж, а то потім хто знає як буде. Лондон – місто дороге.

      Він розплатився, взяв ключ на масивній дерев’яній колодці і в супроводі носія, що ніс його чемодан, піднявся ліфтом на третій поверх.

      Носій відкрив двері, заніс чемодан в номер. Тед сунув йому в руку фунтову монету і залишився один.

      Розпакування чемодану не зайняло багато часу. Дорогий костюм зайняв своє місце у шафі, яку чомусь поставили у проході. Справа двері вели у ванну кімнату, куди і не забарився завітати Тед.

      Через півгодини, вимитий, поголений, мирно попиваючи каву, приготовлену тут же, Тед набрав номер телефону. На тому кінці проводу почувся старечий чоловічий голос.

      – «Об’єднання колишніх вояків-українців у Великій Британії» слухає!

      – Доброго ранку! – українською мовою сказав Тед. – Вас турбує Теодор Стрепет. Я хотів би зустрітися з вами.

      – Ви українець?

      – Так. Я тут у справах.

      – А що вас цікавить?

      – Я хотів би це сказати особисто. Це не телефонна СКАЧАТЬ