Полювання на дрохв. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ заспокоїв Тед. – Я ж тут третій рік. Навчився заробляти гроші.

      – Отже, до зустрічі. З вами зв’яжуться.

      Тед Стрепет покинув будинок офісу ОБВУ, пройшов вулицею далі, вийшов на більш пожвавлену, де і сів у знаменитий двоповерховий автобус.

      Другу половину дня він присвятив оглядинам міста. Відвідав Бейкер-стріт, 221Б, де побував у музеї Шерлока Холмса; в крамниці поруч купив двотомник про детектива; пройшов мимо музею мадам Тюссо, але черга до нього дуже нагадувала про мавзолей у Москві, тому Тед для годиться постояв поблизу. Правда тут же поруч стояв живий Шерлок Холмс (артист, звичайно). Він виявився поляком. Розговорилися. На завершення Тед попросив у нього автограф, який Лєшек (так звали Холмса) залюбки поставив на щойно куплених книжках.

      Половину восьмої Тед був вже у готелі. Не піднімаючись до себе у номер, вирішив повечеряти у ресторані, сказавши перед тим метрдотелю, щоб покликав його, коли йому дзвонитимуть.

      Вечеря дійсно йому не завадила. За весь день Тед майже нічого не їв, якщо не рахувати сніданку у літаку й кави у себе в номері.

      Він вже допивав пиво, коли до нього підійшов метрдотель.

      – Вас чекають у холі, – сказав він.

      – Хто?

      – Білява дівчина.

      Гублячись у здогадах, хто це може бути, Тед покинув ресторан і повільною ходою направився до холу. При його появі з м’якого крісла піднялася досить висока дівчина у джинсовому костюмі. Вона поправила на плечі сумочку і протягнула руку.

      – Ви Тед Стрепет?

      – Так, це я. А вас як звати?

      – Мері Кіркбрайд. Або Марія Яськів, як вам буде зручно.

      – Ви… – здивувався Тед.

      – Я внучка Мирослава Яськіва.

      – То ви і є тим помічником, кого до мене приставили?

      Мері усміхнулася.

      – Ви розчаровані?

      – Ні, що ви. Навіть навпаки. Приємно здивований. Просто я гадав, що у помічники мені дістанеться ветеран війни, не молодший від вашого діда.

      – Таких вже мало залишилося. Ще п’ять-десять років – і ОБВУ буде нікому не потрібне. І так кожен рік їх дедалі менше.

      Тед уважно придивився до співрозмовниці. Назвати її просто красивою було навіть образливо для дівчини. Щось незвичайне було у цій постаті, обличчі. Навіть через деякий час Тед не міг сказати, які у Мері очі – сині чи синьо-зелені, який ніс – прямий чи з горбинкою, бо все затіняло не фарбоване, а природне жовте волосся.

      – До речі, ви розмовляєте українською? – поцікавився Тед.

      – Звичайно, мама у мене українка, – відповіла Мері по-українськи зі звичним для емігрантів акцентом.

      – Тоді, – сказав Тед, – я вас запрошую повечеряти. Яким ресторанам ви віддаєте перевагу?

      – Арабським.

      – Арабським? Чому?

      – Я вивчаю в університеті арабістику.

      – О Господи!

      Дівчина усміхнулася.

      – Тоді прошу, – сказав Тед. – Неподалік на Едвар Роад я бачив арабський ресторан. Тільки СКАЧАТЬ