Полювання на дрохв. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Тед вийняв пачку сигарет, дістав одну, решту протягнув господареві.

      – Дякую, мені вже не можна. Своє я відкурив.

      Тед закурив. Легкий димок почав розходитися по кімнаті.

      – Я вас слухаю. По телефону ви не хотіли говорити моєму секретареві мету вашої появи. Але давайте по порядку. Що ви тут у Британії робите? Дуже дивно бачити вас, українця, тут.

      Тед Стрепет ще раз затягнувся й почав:

      – Моє справжнє ім’я Федір, але в Англії я вже третій рік, тому змінив його на більш звичне тут Теодор або Тед. Я сам з-під Львова.

      Мирослав Яськів кивнув головою.

      – Тут я три роки, як вже говорив. Учуся в університеті міста Дарем, на півночі Англії.

      – На кого, прошу вас?

      – Менеджер по малому й середньому бізнесу. Саме це потрібно моїй державі.

      – Так, – згодився Яськів. – Україна зараз зовсім не те, що ми очікували в сорокових.

      – Вона і не та, на що ми сподівалися на початку дев’яностих. Мій прадід у свій час воював в Українській Галицькій армії. Я його не пам’ятаю (помер ще до мого народження), але з розмов батька, а особливо діда, знаю про нього багато. Принаймні, настільки багато, що можу написати про це книгу.

      – То ви літератор? – поцікавився Мирослав Яськів.

      – Швидше аматор. Але я маю досить матеріалу, щоб написати хоча б чорновий варіант. І для заповнення деяких прогалин мені потрібні документи.

      Мирослав Яськів уважно слухав співрозмовника, потім запитав:

      – Якого часу вони стосуються?

      – Часу українсько-російської війни.

      – Боюся, що ви звернулися до нас даремно. Майже всі наші документи відносяться до періоду Другої Світової війни.

      – Ви кажете, майже всі. Значить, є й інші?!

      – Є. Але дуже мало.

      Пан Яськів задумався.

      – Я можу вам допомогти, – сказав він, – якщо, звичайно, ви це робите безкорисно.

      На цей раз задумався Стрепет.

      – Не хочу вас обманювати, пане Яськів. Деякий матеріальний інтерес я маю. Хочу хоч дещо заробити на цьому.

      – Ви маєте намір видати книжку?

      – Звичайно, хотілося б. Хоча я чудово розумію всю складність цього кроку. На заході України подібними книгами заповнені книгарні, і вони вже не користуються таким попитом, як років десять тому. У східних областях таких книг немає зовсім. Немає пропозиції – немає попиту.

      – Тут також майже ніяких гарантій, – сказав Яськів. – Це не З’єднані Держави і не Канада, де українців мільйони. Навіть четверте – п’яте покоління хоч як-не-як вважає себе українцями. Тут, у Британії, інакше. Усі емігранти селилися в Америці, Австралії. Ми ж, вояки УПА, змушені були осісти тут, де майже не було українських дівчат. Тому і женилися на англійках. Мені, можна сказати, повезло. Дружина моя з України, а вже зять місцевий, англієць. Тому внучка на половину англійка.

      – Чесно кажучи, я і не сподівався щось видавати тут, – признався Стрепет. – Моя найближча мета – якнайбільше СКАЧАТЬ