Полювання на дрохв. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ батьківщині. Я мусив стати англійцем, інакше не вижив би тут.

      Мирослав Яськів сів навпроти Теда.

      – Що будете пити? Марійку я не питаю. Онучко, твоє червоне вино чекає тебе.

      – Дякую, діду!

      Мері налила собі «Кабарне» і запитливо подивилася на Теда.

      – Якщо можна, я собі наллю пива. Я став затятим пивоманом.

      Стрепет маленькими ковтками попивав «Хайнекер», одночасно оглядаючи кімнату. У протилежному до дверей кутку висів військовий однострій. На френчі блистіли медалі.

      – Ваші? – кивнув головою на нагороди.

      – Мої, – гордо відповів Мирослав Яськів. – Прошу підійти зі мною.

      З пінтою пива Тед в супроводі господаря підійшов до стіни. На зелено-сірому піджаку висіли дві невеликі нагороди і три більшого розміру.

      – Ось, Теодоре, це бронзовий хрест за заслуги і бронзовий хрест бойової заслуги. Їх мені вручили у сорокових за участь у боях.

      – А ці?

      – А ці три встановила Президія нашої головної управи. Ось медаля за довголітню працю. А це два хрести заслуги – бронзовий і срібний. Мені їх особисто вручив наш голова доктор Святослав Фостун.

      – А хіба…

      – Ні, я не голова. Доктор Фостун зараз прихворів, тому я його заміщаю. Тимчасово.

      Тед Стрепет повернув голову, щоб зробити докір дівчині, але Мері кудись зникла. З кухні долинав характерний стукіт.

      – До речі, Теодоре, як ваші успіхи? Марійка мені дещо розповіла про ваші пошуки, і все ж…

      – Боюся, що тут ми переглянули все. Великою знахідкою я вважаю знайдений Мері наказ про мого прадіда, підписаний генералом Грековим.

      – За бої під Чортковом?

      – Так. На цьому, власне, наші знахідки закінчуються. Напевне, ми витягли звідси все.

      – А що далі? – Мирослав Яськів взяв Теда під руку і повів до столика. – А чи не пошукати вам щастя в Единбурзі? Тамтешній архів, правда, в основному на руках. Я можу порекомендувати вас моїм друзям в Шотландії.

      Стрепет усміхнувся.

      – Це вони порекомендували мені вас. З них я і почав. Від Дарема до Единбурга не більше сотні миль.

      – Тоді тобі єдина дорога – в Нью-Йорк! – почувся голос Мері.

      Вона появилася у дверях з великим тортом в руках.

      – Я вже думав про це, – відповів Тед, роблячи на столику місце.

      Мері поклала торт і запитала:

      – Каву чи чай? Тебе, діду, я не питаю. Чай – твоя пристрасть.

      – Каву.

      Мері знову зникла.

      – Я вже думав про це, – повторив Тед. – І, напевне, так і зроблю. Тільки не тепер.

      – Чому? – здивувався Яськів.

      – Зараз я мушу повернутися в Дарем і заробити трохи грошей на поїздку до Америки. За рік, гадаю, впораюся.

      – Так не піде, – відказав господар. – Я вже, як ти помітив, самотня стара людина. Скільки мені вже залишилося?! Тому я прошу прийняти від мене потрібну тобі суму, щоб вистачило СКАЧАТЬ