Білі зуби. Зеді Сміт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ добре… добре, містере Йозефович, пробачте, що потурбувала вас… ні, справді, все добре.

      – Не бачу тут нічого аж такого смішного, – пробурмотіла Алсана, – нищити невинних – хіба це смішно?

      – У моєму житті такого не траплялося, місіс Ікбол, – у своїй звичній незворушній манері відповів Сол Йозефович, простягаючи Кларі хустинку.

      Всіх трьох жінок це вразило – так вражає нас історія, зненацька, без попередження, немов спалах, – яким-таким було оте життя колишнього доглядача парку. Запала тиша.

      – Отже, добре, – порушив мовчанку Сол, – якщо з вами, леді, все гаразд, я можу продовжувати свій обхід. – Він ще раз легенько вклонився всім трьом, надягнув капелюха, котрого був зняв, скоряючись давнім звичаям, і, сказавши наостанок, що Клара може залишити хусточку собі, повільно рушив парком, обходячи його проти годинникової стрілки. Коли Сол відійшов на достатню відстань, щоби їх не чути, Ніна озвалася:

      – Ну, добре, тітонько Алсі, пробач… пробач, якого біса ти ше в мене хочеш?

      – О, вся ця купа клятих питань, – простогнала Алсана, голос якої враз втратив запал і затремтів, – цілий світ проклятих питань у цих кількох твоїх словах. Я вже нічого не розумію, а я лише при початку, уяви.

      Вона зітхнула, не чекаючи на відповідь, не дивлячись на Ніну, лише проводжала поглядом згорблену постать Сола, що поволі віддалявся від них, то з’являючись, то зникаючи поміж тисовими деревами.

      – Ти, напевне, маєш рацію у тому, що говорила про Самада… про багато речей. Може, на світі взагалі нема добрих чоловіків, і ці двоє, котрі тут, у мене в животі, такі самі… може, я дійсно мало говорю зі своїм чоловіком, може, я справді одружилася з чужою мені людиною. Напевне, ти бачиш правду краще, ніж я. Ну, що я можу знати… босонога дівчинка з села… ніколи не ходила до університету.

      – О, Алсі, – сказала зі сльозами в голосі Ніна, тремтячи від слів Алсани, наче шмат тканини на вітрі, – ти ж знаєш, що я не це мала на увазі.

      – Але я не можу увесь-всенький час думати про правду. Я переймаюся тільки правдою, з якою мені доводиться жити. Одна справа – пити зі струмка, а інша – втратити глузд, ковтнувши води з солоного моря. Моя племінниця-соромітниця вірить, що можна вилікуватися словами? – Алсана сумно посміхнулася. – Що можна говорити, говорити, говорити і все вирішиться само собою? Варто тільки бути чесною, розтяти серце і випустити з нього трохи червоної сукровиці? Але минуле, дорогенька, складається не тільки зі слів. Ми, бач, одружені зі старими чоловіками. Ці діти, – вона поплескала по своєму і Клариному животах, – матимуть не батьків, а двоногих монстрів. Тато кожного з них однією ногою стоятиме у теперішньому, а другою – в минулому. І жодна розмова цього не змінить, їхнє коріння назавжди лишиться сплутаним. А свої корені треба знати. От, подивися на мій сад: кожного битого дня пташки на коріандрі… Сол Йозефович якраз дістався дальніх воріт парку і повернувся, щоби помахати жінкам рукою. Всі троє помахали у відповідь. Клара, котра махала над головою його хусточкою, почувала, що її жест є дещо театральним. Так, СКАЧАТЬ