Пташиний спів. Себастьян Фолкс
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Пташиний спів - Себастьян Фолкс страница 39

Название: Пташиний спів

Автор: Себастьян Фолкс

Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»

Жанр: Зарубежная классика

Серия:

isbn: 978-617-12-1365-4, 978-617-12-0840-7, 978-0-679-77681-9, 978-617-12-1364-7

isbn:

СКАЧАТЬ впізнали, коли вона сідатиме у поїзд. Вони їхали на південь, за вікном пропливали рівнинні пейзажі, і вона відчувала спокій. У неї ще будуть роки і роки, щоб пожалкувати, однак зараз повернення до минулого їй більше не загрожує.

      Поїзд зупинився на тьмяній станції. Крізь вікно було видно носія, який забирав пошту та штовхав візок з ящиками у дерев’яну будівлю, за якою зараз пустував скотний двір. Із темряви вигулькнуло обличчя чоловіка. За ним виднілась темна вулиця, котра підіймалась на пагорб у місто, звідки іноді моргали жовтими лампами зашторені вікна.

      Поїзд здригнувся та заторохтів далі на південь у тиші ночі. Літо вже майже закінчилося, і повітря просякалось холодком. На схід простягалися ліси Арденни, а далі – Рейну. Після зупинки у Реймсі лінія попрямувала через Жуенвіль до Марни. Іноді місячне сяйво за вікном відбивалося від якоїсь річки, коли поїзд пробігав повз неї, але згодом пейзаж захопили лісисті ділянки та відкриті місця, оточені насипами, котрі тонули у темряві.

      Потяг йшов далі на південь, Ізабель сіла біля Стівена і сперлась на нього головою. Від ритмічного руху вагона повіки поважчали, а поїзд все мчав туди, де Марна зливається із Мерз – річкою, котра поєднує міста Сідан та Верден і несе свої широкі води рідними для Ізабель землями.

      Їй снилися бліді обличчя у світлі рожевих ліхтарів: Лізетта, чиє безкровне обличчя світилося червоним, на повороті сходів – загублена дівчина, яка втрапила у якусь історичну спіраль часу, закручувану ритмічним рухом поїзда; багато білих облич з темними очима, які на неї дивилися з недовірою.

      Вони зупинилися у готелі у курортному містечку Пломб’єр. То була сіра будівля із кованими залізними балконами та товстим тином плюща. Їхня кімната була на другому поверсі: вид з вікна на вологий сад з розбитою садовою альтанкою за кількома великими кедрами. За стіною парку в дальньому кінці розташовувались купальні із мінеральними водами, які допомагали при ревматизмі, болі у грудях та деяких хворобах крові. У готелі жило з десяток постояльців – майже усі літні пари. Вони збиралися за їжею у прикрашеному обідньому залі. Перші три дні Стівен та Ізабель майже не виходили з кімнати: Ізабель втомилася з дороги, та її вчинок висмоктав з неї багато сили. Вона спала на великому дерев’яному ліжку у формі човна, а Стівен годинами сидів біля неї з книжкою або сигаретою або ж виходив на балкон поспостерігати за мирними купальнями.

      Сором’язлива служниця лишала підноси з їжею під дверима і швидко тікала геть коридором. На третій день Стівен сам спустився у їдальню і сів біля вікна, котре виходило на площу. Хазяїн готелю приніс меню.

      – Мадам, ваша дружина, добре себе почуває? – запитав він.

      – Добре, дякую за турботу. Просто трохи стомилася. Я думаю, вона спуститься завтра.

      Різні постояльці вітали Стівена, коли проходили до своїх столиків. Він посміхався у відповідь та пив замовлене вино. Офіціант приніс рибу у важкому вершковому соусі. Стівен СКАЧАТЬ