Пташиний спів. Себастьян Фолкс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не мала жодного стосунку до її гріха – просто якась формальність, взята ним із реєстру розповсюджених порушень. Ізабель це не вдовольнило, і, хоча вона не шкодувала про зроблене, у неї з’явилося відчуття провини.

      Стівен повернуся із пляшечкою ароматичних солей і присів на лавку поруч із нею.

      – Я все думаю над причиною такого самопочуття, – сказав він. – Мабуть, ти недостатньо їси. Іноді люди втрачають свідомість, якщо мало їдять. Я ось купив тобі тістечко.

      – Ні, я думаю, що справа не в цьому. Це нічого серйозного, – вона поклала свою руку на його. – Не хвилюйся за мене.

      Вона ніжно та поблажливо йому всміхнулася – ніби це він потребував опіки та захисту. Ізабель розділила тістечко надвоє і віддала частину йому. На лавку між ними просипалися жовті крихти. Нам ними залопотіли крила – це товстий голуб злетів зі стічної труби будинку та нахабно сів на лавку прямо між ними біля крихт.

      – Господи боже! – Стівен з жахом вскочив з лавки.

      Ізабель, вкрай здивована сміливістю птаха, подивилася на Стівена.

      – Що таке?

      – Той птах! Птах! Прожени його, заради бога!

      – Та це ж тільки голуб…

      – Прожени його. Будь ласка.

      Ізабель заплескала в долоні, і пухкенька пташка важко піднялася у повітря, перелетіла площу і сіла на гілку, спостерігаючи за крихтами.

      – Милий, заради бога, скажи мені, в чому справа? Ти тремтиш.

      – Я знаю, знаю. Вибач, будь ласка. Мені зараз покращає.

      – Це ж просто старий товстий голуб, що він тобі зробить?

      – Я знаю, що нічого. І не думаю про його напад абощо, просто я маю отакий дивний страх.

      – Іди, сідай поруч. Давай, сядь поруч зі мною – я тебе обійму. Ось так, хлопчику. Вже краще? Хочеш, я погладжу тобі волосся?

      – Ні, дякую, зі мною вже все гаразд. Вибач, що здійняв цей галас.

      – Але ти так кричав.

      – Так, я знаю.

      Тремтіння поволі вщухало.

      – Я завжди ненавидів птахів. Пам’ятаєш, я розповідав, як побив хлопчика – і мене відіслали назад у притулок? Він усе розповідав мені, що єгер повісив на паркан воронів, – і я підійшов та доторкнувся до одного, аби довести, що я не боюся. У тої ворони під крилами копошилася черва, а очі мали молочно-білий колір, – він здригнувся.

      Ізабель запитала:

      – І кожного разу, коли бачиш птахів, ти про це думаєш?

      – Частково так. Але я ще і до того випадку ненавидів птахів. В них є щось древнє, щось жорстоке.

      Вона підвелася і взяла його руку. Якийсь час вона дивилася у його темні карі очі, на симетрію блідого обличчя. Потім вона кивнула головою і посміхнулась.

      – Тобто тебе в них щось лякає?

      За тиждень після цього Ізабель різала овочі, стоячи за столом, і раптово відчула біль трохи нижче паска спідниці. Він був настільки СКАЧАТЬ