Пташиний спів. Себастьян Фолкс
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Пташиний спів - Себастьян Фолкс страница 42
Название: Пташиний спів
Автор: Себастьян Фолкс
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Зарубежная классика
isbn: 978-617-12-1365-4, 978-617-12-0840-7, 978-0-679-77681-9, 978-617-12-1364-7
isbn:
Він думав про те, чим буде займатися на роботі наступного дня. А іноді зовсім ні про що не думав, а просто водив очами по лініях на сволоках над головою.
Минуло два місяці, і зима вгамувала страшенні вітри своїм льодяним спокоєм, зробивши тротуари небезпечними для людей та заморозивши воду у фонтані. Ізабель майже щодня залишалася вдома, а Стівен ходив на роботу. Вона гаяла час прикрашанням будинку на свій смак та готуванням супів або тушкованого м’яса для нього. Вона не сумувала за комфортом життя в Ам’єні – з уважними посильними з галантерейної крамниці та бакалії. Її не турбувало те, що більшу частину дня тепер доводиться витрачати на роботу, яку навіть Маргарита залишала для мадам Боне. Її кузина, чоловік якої тримав аптеку, часто приходила у гості, так що самотньою вона не почувалася.
У кінці грудня кров не з’явилася. Вона звірилася з маленьким чорним щоденником, у якому відмічала дні, і побачила, що кров уже повинна бути. Але до кінця січня її так і не було.
Ізабель думала, що так і має бути. Їй було важко вбачати у цьому символ нового життя, як їй пояснювала Жанна, коли та уперше прибігла до неї налякана і в сльозах. Тепер, коли кров не приходила, вона відчула зцілення. Кровотеча зупинилася, і усі її сили тепер направлені всередину – на мовчазний процес творіння. Стівенові жінка нічого не сказала.
Якось у суботу в обід вона пішла зустріти його з роботи, і вони вирішили прогулятися містом. Вони ненадовго зайшли до кафетерію, щоб він поїв після ранкової роботи, а потім пройшли повз ратушу і завернули на довгу вузьку вулицю з безліччю магазинів на околиці міста. Їхні подихи тяглися за ними у вигляді ледь помітного сліду, коли вони піднімалися схилом, котрий вів за місто. Вони вийшли на кінцеву площу – за нею вулиця вже ставала дорогою, котра зникала у сіро-синій далечині.
В Ізабель запаморочилося в голові, і вона присіла на лаву. На лобі виступив піт і холодив шкіру на зимовому вітру.
– Я піду знайду тобі ароматичні солі, – сказав Стівен і зник у аптеці мадам Боне.
Ізабель мовчки сиділа, не знаючи, чи їй трохи розстебнути пальто, щоб охолонути, чи загорнутися щільніше, щоби захиститися від холоду.
Вона хотіла розказати Стівенові, що при надії, але щось примушувало її не квапитися з цим. Їй хотілося відразу подарувати йому дитину – без усіх турбот вагітності – і зовсім не бажалося опіки чи особливо уважного ставлення. Вона не вважала, що ті зміни, які зараз відбуваються у її тілі, стосуються ще когось – ба навіть чоловіка, котрий став їх причиною.
Вона вже любила ту дитину. Уявляла, що це буде хлопчик, малювала собі його усміхнене відкрите обличчя. Вона бачила образ не немовляти у пелюшках, а молодого чоловіка з простими манерами – вже більшого за неї, – який огорне її захисними обіймами, перш ніж повернеться до якоїсь простої роботи в полі. У її уяві він ніколи не був ані дитиною, ані самостійним успішним чоловіком, яким би вона могла пишатися, СКАЧАТЬ