Пташиний спів. Себастьян Фолкс
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Пташиний спів - Себастьян Фолкс страница 34

Название: Пташиний спів

Автор: Себастьян Фолкс

Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»

Жанр: Зарубежная классика

Серия:

isbn: 978-617-12-1365-4, 978-617-12-0840-7, 978-0-679-77681-9, 978-617-12-1364-7

isbn:

СКАЧАТЬ та злякалася. Вона надумала відійти, але він схопив її за руку і люто подивився в очі:

      – Тепер ви розумієте? Ніколи не починайте цього. І ніколи, ніколи не розказуйте нічого з того, що казали раніше, – ані своєму батькові, ані комусь іще.

      – Я не розкажу, я обіцяю. Я хочу піти звідси. Я хочу додому.

      Вона зовсім забула про англійський чай у Тьєпвалі.

      Впродовж наступного тижня Ізабель та Стівен продовжували своє дивне існування на бульварі Гангу. Вони виконували свої повсякденні обов’язки, але подумки були деінде. Кожен із них захоплено та з долею тривогою зауважував, наскільки легко інший прикидається.

      Стівен відкрив, що потужний елемент страху додає яскравості їхнім таємним актам парування похапцем. Вони кохалися всюди, де тільки могли: в червоній кімнаті, в тимчасово порожніх вітальнях, на трав’янистому березі річки у кінці саду. Поспіх через обмаль часу знищував усі перепони.

      Стівен не зупинявся, щоби подумати. Його розумом заволоділа пристрасть. Він був здатний лише на одну думку або почуття: це повинно тривати. І це лише поглибило його спокій на людях.

      Ізабель вражала з’ява у неї додаткової життєвої енергії. Вона отримувала стільки ж задоволення від швидких та небезпечних зустрічей, скільки і він, але їй не вистачало їх бесід у червоній кімнаті. Ті розмови були для неї дуже ніжним актом близькості – як будь-який фізичний дотик, який вони разом відкривали.

      Одного ранку вони змогли перемовитися у холі, і Стівен знайшов привід повернутися додому з фабрики, а Ізабель – спровадити Лізетту та Маргариту. Коли він прийшов, вона вже чекала на нього у червоній кімнаті.

      Потім Стівен сів, оперся на подушки і почав роздивлятися картину з середньовічним лицарем, яка висіла над камінною дошкою. У каміні горіли ретельно викладені вугілля і тріски. Біля дальньої стіни стояла велика проста шафа, де зберігалися штори, килимки, зимові пальто, різноманітні вази, годинники та ящики, які не використовувалися і не знайшли іншого місця у будинку. Нефарбоване дерево віконної рами потріскалося. Вітер ворушив білі квіти клематісу за склом.

      Від часу їх подорожі на річку це була перша нагода розповісти Ізабель про Лізетту. У безрозсудній довірі своїй пристрасті він розповів жінці усе, сподіваючись, що вона оцінить його відвертість і не піддасться посередній тривозі. Ізабель було дуже цікаво.

      – Навіть не знаю, звідки б вона могла дізнатися про такі речі.

      – Мені здається, вона старша, ніж ми вважаємо. Ви, жінки, не починаєте просто відчувати це у певному віці?

      Ізабель похитала головою.

      – Жанна мені якось розповіла, як це буде, але у мене не виникло ніякого збудження. Нічого такого, що ти розказуєш про Лізетту.

      – Я думаю, що вона відчуває відсутність матері. Вона прагне уваги.

      – Вона була збуджена? Вона… я навіть не знаю, як спитати.

      – Ти хочеш спитати, чи готова вона кохатися із чоловіком?

      – Так.

      – Готова. СКАЧАТЬ