Пташиний спів. Себастьян Фолкс

Чтение книги онлайн.

      – До мене дійшли дивні чутки, – раптом сказав Азер.

      – Що таке?

      – Мені розказали, що у самий пік страйку хтось приходив до малюка Люсьєна і приносив йому їжу для сімей фарбарів.

      – Так, я теж таке чув, – втрутився Стівен. – У місті знайшлося декілька співчутливих людей, які допомагали їм. Один чоловік побажав залишитися інкогніто. Таке розказували на фабриці.

      – Та ні, то був не чоловік, а жінка.

      – Ну, я думаю, що багато хто допомагав страйкарям.

      – Але найбільше мене дивують чутки, наче ця жінка – дружина власника фабрики, – Азер зробив паузу та оглянув стіл. Діти не слухали. Ізабель сиділа без жодного руху. – Дивно, правда? – додав він, піднімаючи бокал з вином. – Я не повірив, коли почув це.

      – Нічого дивного не бачу, – озвалася Ізабель. – Це я допомагала.

      Стівен дивився на неї і не розумів. Азер гучно поставив бокал на стіл.

      – Мила, але…

      – Я відносила їм їжу, бо вони голодували. Я не знаю, чи мали вони страйкувати, чи ні, але я бачила їхніх дітей – вони просили хліба та бігали за овочевими візками на ринку. Я бачила, як вони копирсаються у смітниках у Сен-Ле, і мені стало їх шкода.

      Голос Ізабель був навдивовижу спокійним.

      – І я зроблю те ж іще раз. Мені все одно, що виробляють ці люди – тканину, взуття чи якісь інші речі.

      Азер зблід. Його губи набули світло-фіолетового відтінку, наче вся його кров раптом схлинула.

      – Вийди з кімнати, – звернувся він до Лізетти. – І ти також.

      Грегуар гучно посунув свій стілець по дерев’яній підлозі, зупинився на мить, щоб схопити іще шматок курки, і вийшов.

      Азер підвівся.

      – Я не вірив цим чуткам. Я ігнорував їх, незважаючи на те що вони зачіпали тебе. Я думав, що вже знаю свою дружину. Та ти виявилась набагато свавільнішою та егоїстичнішою, ніж я міг навіть будь-коли уявити. Вам, месьє, теж краще зараз піти.

      – Ні. Нехай він лишиться.

      – Чому це? Він…

      – Нехай він лишиться.

      На обличчі Азера проступила паніка. Він спробував щось сказати, але не зміг. Зробив ще один ковток з бокалу. Вочевидь, його уява запропонувала йому дражливіші речі, аніж, охоплений злістю, міг дотепер подумати.

      Азер прикладав усі зусилля, щоби запитати найгірше. Він почав:

      – Ви? – він подивився на Стівена, потім на стіл. Хоробрість його покинула. Чоловік боровся із собою.

      Опануваши емоції, продовжив:

      – Я і подумати не міг, що моя дружина може так мене підвести. Я не вірив цим чуткам ще й тому, що в них є й інша частина. Начебто та леді… – він помахав рукою, ніби хотів відігнати цю думку.

      – Так, але не з Люсьєном, – відповіла Ізабель.

      Обличчя Азера, здавалося, розвалиться на частини. Жалібністю голосу він давав зрозуміти, що чекає СКАЧАТЬ