Крила Яструба. Д. Норгар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ скляна вежа проковтнула молодого чоловіка, розкривши свою пащу, розмальовану золотими візерунками. Дівчина за стійкою біля входу до ліфтів, побачивши стрункого красеня у дорогому костюмі, засяяла посмішкою.

      – Пане Міото.

      Він кивнув, не звертаючи уваги на неї, і швидко побіг сходами нагору. Підійматися ліфтами він не любив. У величезному світлому кабінеті усе було готове до роботи: на столі увімкнений комунікатор, на який секретарка вже переслала документи, невеличкі диски з підготовки до іспитів і гарячий аяте – все точно, до секунди. Міото поглянув на себе у дзеркало, і його очі відблиснули червоним золотом. Комунікатор у кишені дав сигнал з’єднання з загальною мережею. І на невеличкому екрані вмонтованому в око потекла інформація. Він повільно пив духмяний напій, продивляючись і обдумуючи все, що бачив.

      – Пане Міото, – почувся голос секретарки, – Пан Азурі просить, щоб ви піднялися до нього.

      – А що треба, не казав?

      – Якісь важливі перемовини.

      Молодий чоловік кліпнувши очима, завершив передачу даних.

      Нагорі у офісі батька, який займав мало не половину поверху, все сяяло сріблом і білизною. На відміну від сина, пан Азурі обожнював білий колір. Білі меблі, з чорними і срібними візерунками, білі стіни, сріблясті деталі декору, але все підібрано з бездоганним смаком.

      Чорний чайний сервіз різко контрастував на білосніжному столику, за яким сиділи двоє: сам пан Азурі і якийсь незнайомець у дивному каптурі.

      Відвідувач сидів спиною, тож обличчя Міото не бачив. А перед очима потекла якась незрозуміла інформація.

      – Доброго ранку.

      Батько підняв на нього свої чорні очі.

      – А, ти вже тут, прошу знайомтеся.

      І вони із гостем підвелися.

      – Релін-Ат.

      Незнайомець повільно повернувся, і Міото застиг на місці від здивування. Відвідувачем виявився верліанець. Великі срібні очі дивилися з-під каптура не моргаючи. Видовжене бліде обличчя без носа здавалося якимось сірим.

      Він простягнув свою трипалу довгу руку.

      – Дуже приємно, молодий Азурі.

      Міото потиc йому руку і батько запросив всіх сісти. А верліанець уважно подивився на Міото. Потім підняв тонкий палець до ока.

      – Так, – кивнув пан Азурі, – в мого сина була вроджена вада очей, довелося замінити їх на імпланти.

      Гість кивнув.

      – Я дуже радий знаходитися тут, і сподіваюся, що не дивлячись на деякі непорозуміння наших об’єднань, – він говорив повільно, підбираючи слова, – ми з вами зможемо плідно співпрацювати.

      Міото уважно дивився на гостя, а перед очима бігли дані про Верліанський Союз. Було якось дивно бачити його тут. Велика Війна закінчилася близько тридцяти років тому. І Верліанський Союз відступив, в Об’єднаннях Лорана запанував спокій.

      – Вибачте, айду Релін-Ат, але навіщо вам, такій розвинені СКАЧАТЬ