Крила Яструба. Д. Норгар

Чтение книги онлайн.

      – Чого ж таким тоном, наче я в чомусь винен, – обурився він.

      Вона зітхнула.

      – Ти трохи невчасно, у мене справи.

      – Я хотів тебе запросити сьогодні увечері прокататися у пустелю.

      Так, пустеля – гаряче романтичне побачення, якщо в тебе є катер і пляшка гарного вина, і це усе на заході блакитного сонця Румін.

      – Вибач, я… я не знаю, чесно, в мене й справді важливі справи.

      – Але ж ти поки що додому не їдеш? – з надією у голосі запитав він.

      – Ні, поки що.

      – Добре, тоді давай іншим разом.

      Вікторія зітхнула роздивляючись дзеркальні вікна сірих корпусів. В небі промайнув човник зі станції. Чи вийде те, що запропонувала їй Селіна, чи зможе вона? Дівчина знову зітхнула і поплелася повз квітучі охайно підстрижені кущі у тренувальний зал.

      Верон був якраз на місці. Високий темношкірий турінець з ясними зеленими очима. Без форми він здавався іще кремезнішим, ніж коли кітель приховував його залізні м’язи. Спочатку Вікторія дуже дивувалася, як такий бравий вояк сидить на планеті, та потім дізналася про його тяжкі поранення, стало навіть шкода. Він був ветераном і героєм Вердену, а тепер навчав військовій майстерності курсантів. Побачивши у дверях свою ученицю, Верон полишив штангу і сів.

      – О, моя люба Вікторія. Чого ж стоїш – проходь.

      На могутніх плечах виблискували краплі поту. Капітан взяв рушника і витер спітніле обличчя. Вікторія повільно підійшла і опустилася поруч.

      – Мені якось моторошно від усього цього.

      Він пхнув її ліктем.

      – Це що ще таке?!

      Вона знизала плечима.

      – Якось усе несподівано.

      – Я в тебе вірю. Я ж-бо сам тебе навчав. Тай Селіна за гарні очі такого б не стала робити, коли вона щось таке робить, то впевнена, що не програє. Вона хитра жінка і розумна.

      – А я? Я розумно погодилася на це?

      Верон хмикнув.

      – Ну, люба, дивлячись чого ти бажаєш. Та насправді отримати такий шанс видається не кожному. Ти ж знаєш. Що на нашому об’єднанні не так вже й багато можливостей влаштуватися на дослідницький корабель.

      – Так. – Вікторія це добре знала.

      Молодий союз мав дуже мало дозволів від Галактичної Ради.

      – Та коли мрія так близько, насправді страшно. Я думаю про своїх рідних, якщо усе вийде, коли я їх побачу…

      Верон посміхнувся.

      – Так, це проблема, та я не можу нічого підказувати, бо батьки мої залишилися далеко на Туріні, а дітей… ви всі мої діти.

      Він обняв її.

      – Тож, дитино, не сумуй, і не треба боятися. Рідні тебе зрозуміють.

      – Вони хотіли, щоб я повернулися і вийшла заміж за сина Ато Азурі. Чув про такого?

      Верон кивнув.

      – Як же не чути, Ато Азурі займається різними імплантами і модернізаціями. Я й сам маю декілька синтетичних штук виробництва Азурі Джен.

      Він підняв руку і стис кулак СКАЧАТЬ