Крила Яструба. Д. Норгар

Чтение книги онлайн.

      Вікторія махнула рукою. Друзі її частенько називали саме так «пані крижинка». Офіцери елітного війська не мають права на зайві емоції, то ж ніхто підступитися не міг, та ще й у серці кохання до нареченого. Це навіть лестило.

      А Зоран продовжував.

      – Він після зміни обіцяв приєднатися. Вікторія, я не розумію тебе. Невже ти не підтримуєш прагнення свого народу до нормального життя?

      Зараз, звичайно, можна було сміливо висловлювати свої думки, бо демонстрації, які охопили декілька планет об’єднання були й справді мирні. Та аж занадто масові. Навіть військова академія не змогла втримати своїх курсантів від участі у них, як не старалися вчителі.

      – Зоране, я вчора сказала усе, що я думаю. Та це не означає, що після вчорашнього свята, я побіжу до мерії або до зали Ради, і буду там витанцьовувати, чи кричати протести проти керівника Лейтона. І узагалі, якось це занадто швидко розгорілося.

      – Так… – потягнув той, – ти з Саланору, це квітуче і щасливе місто. Ви мало знаєте, що робиться на іншому боці планети, чи ж на інших.

      – Зоране, я все розумію. Та нажаль, такого рвіння щодо расових протестів не поділяю. А вже вимоги про усунення Лейтона, тим більше. Як сказав полковник Арлі: Галактична Рада може не витерпіти такого і прислати свої сили для втихомирення демонстрацій, і для вирішення ситуації.

      – Це й справді можливо. Та, я думаю, керівник Лейтон мудра людина, як би там не було, він не підставить свій народ і піде у відставку.

      – Я б на це не сподівалася.

      Можливо дискусія продовжувалася б ще деякий час, та подала сигнал інша лінія зв’язку, і обличчя Зорана на фоні натовпу зникло. Те що з’явилося замість нього, змусило Вікторію миттєво стати по команді струнко. Селіна Айа кивнула, вітаючи курсанта.

      – Ви можете сісти.

      Дівчина опустилася на ліжко.

      – Доброго ранку, капітане.

      Пані Айа всміхнулася.

      – Бачу, Вікторіє, ви не поспішаєте у відпустку.

      З якоюсь дивною упевненістю сказала вона.

      – Так, пані капітан.

      – Добре. Тоді, як буде час, зазирніть до мене, хочу дещо вам запропонувати.

      Вікторія узяла згаслий комунікатор і вдягнула його на зап'ясток. Прохання Селіни дуже зацікавило молоду курсантку, бо це могла бути робота, яка стане досить поважною причиною не повертатися додому на ці канікули. Тож без зайвих думок і вагань дівчина вирішила іти до пані Айї. Занять у них вже не було, та викладачі усі ще були на місці.

      Прихопивши каву у невеличкому кафетерії унизу біля навчальних корпусів, Вікторія з заздрістю поглянула на парадну форму випускників «місячних котів», що відточували парадний крок, до майбутнього свята, і побігла далі. Міцна кава прояснила розум і привела сплутані думки до ладу. У коридорах було порожньо, курсанти вже роз’їхалися, щасливі, що мають два десятки днів волі. Хоча Вікторію це не радувало.

      Секретарка Ліза Мару, як завжди радісно привітала студентку і повідомила, що пані Селіна чекає. Вікторія посміхнулася, СКАЧАТЬ