Проект «Міссурі». Яна Дубинянская

Чтение книги онлайн.

      – Це моя справа. Я за іміджем не добропорядний глава сім’ї, а нормальний мужик. Але не рогоносець. Погодься, Алю, що імідж рогоносця ще нікому не допоміг вийти в другий тур. Так що зваж на це й зроби висновки. Домовилися?

      Вона повільно хитнула головою. Дійсно, не варто сподіватися, що вона зуміє усе – хоча б щось! – приховати від журналістів і, як наслідок, від широкого загалу. Приватне життя публічних людей – нікому дотепер не вдалося визначити його межі, а отже, їх немає зовсім. Звикай. Стривай, але як Андрій?..

      Нехай не думає, що все так просто.

      – Домовилися, – вона взяла зі столика пульт і ввімкнула телевізор. Поклацала каналами; чорт забирай, не може ж бути, щоб ніде… а, ось. На восьмому крутили той самий новий кліп. – Як тобі? Подобається?

      Змах величезних вій кольору райдуги. Крім них, на обличчі нібито жодної краплі косметики; звичайно, це лише здається. Їй уже тридцять п’ять. І трішки хрипкий голос – п’ятнадцять років тому він був не таким…

      – Так, – сказав Андрій.

      Добре. Бездоганно володіє собою; а може, йому справді байдуже.

      – От і зателефонуй їй, ви ж товаришували, – Аліна посміхнулася: будемо сподіватися, що не надто нервово. – Нормальний мужик…

      І раптом він розреготався – дзвінко, заходячись, як хлопчисько. Відібрав пультика в дружини, додав гучності, – й голос Звенислави виповнив увесь будинок від фундаменту до даху. Легко було уявити, як десь на другому поверсі з обожнюванням завмерла в екстазі Люба. Тоді плавно зменшив гучність до нормальної й нижче, до ледь чутної. Обернувся; в очах танцювали бісики:

      – А не боїшся?

      Аліна зітхнула:

      – Я ж тобі не одружитися з нею пропоную. Із символами нації не одружуються, але спілкування з ними підвищує рейтинг. До того ж вона – випускниця «Міссурі». А ота твоя руда – ні.

      Андрій ще раз посміхнувся й вимкнув телевізор:

      – Я подумаю.

      Пробка, подібна до величезної гусені, витяглася проспектом і делікатно ховалася за рогом будинку далеко попереду. Водій похмуро глянув на Аліну. Вона подивилася на годинник. Зриваються дві зустрічі – і хай живе, треба лише дзенькнути й відмовитися. Тоді презентація – це вже гірше, там має бути кілька потрібних людей… але до неї ще півтори години. Авжеж, перед жеребкуванням треба буде забігти до офісу. А поки що…

      Вона відчинила дверцята; слава богу, що не застрягли у другому-третьому ряду.

      – Якщо зрушиться, їдьте в офіс. Я хочу прогулятися.

      Аліна неквапом закрокувала проспектом, численні автомобілісти з тугою провадили поглядом її ноги під спідницею посольської довжини. Добре, що нарешті весна. Хоча навряд чи вдастся її як слід розгледіти, цю весну…

      Попереду робітники ліпили на бігборд поверх якоїсь реклами Андрієве обличчя, акуратно з’єднуючи велетенські прямокутники. Усміхнене блакитне око, ледь неголена щока, половина усмішки. Чіткий, виразний значок на вилозі піджака. СКАЧАТЬ