Проект «Міссурі». Яна Дубинянская

Чтение книги онлайн.

      Я недбало кивнула. У них в чотириста п’ятій один Женєчка нічого, а так і помацати нема що. І взагалі я не по общаговським; ну, Вовчик з третього курсу не рахується. Зустрічатися треба з місцевими пацанами, а ці… Конспекти даю, по-сусідському, тим більше, що не свої, але нема чого клеїтися. Хоча халатик мій, тигреня-міні, справляє враження на всіх, це я знаю.

      Линичук витріщався на мої ноги, а яєчня в нього на сковорідці вже диміла чорним димом. Ще волосся просмердиться, ну його.

      – Пригоряє, – повідомила я. – Яйця твої горять, Генделю.

      Прикол вийшов – супер, але цей здихляк навіть не посміхнувся. Добре, хоч сковорідку з плити зняв і тримав у руці. Я підійшла ближче й поставила на вогонь каструлю; подумала, перекинула на підвіконня чужого чайника, що шипів з останніх сил. Я теж добра – інколи.

      – Гендальф, – раптом вимовив Линичук. – Ген-дальф. Слухай, Наталко, давно хотів тебе запитати: а як ти поступила в «Міссурі»? Математика… твір… як?!

      Виглядав він повним ідіотом: круглі баньки й сковорідка у зігнутій руці. Питання, очевидно, йшло з самих глибин душі. І я ніжним голосом відповіла:

      – Мовчки.

      Могла б відповісти: не твоє собаче діло. Але, думаю, й так зрозумів. Він у нас теж розумний – Ген-дальф. Нічого собі ім’ячко.

      Раптом у блоці почулося страшне тупотіння, а за дві секунди в кухню влетіла Алька з чотириста восьмої. Я стала в бойову позицію і вже відкрила рота – чергування! – але вона проскочила повз мене, кинулася до плити й спромоглася крикнути першою:

      – Де мій чайник?!

      – На підвіконні, – озвався Линичук. – Наталка зняла.

      – А-а. Дякую, – вона схопила чайник і намилилася назад. Ніби так і треба.

      – Він в тебе увесь википів! – зарепетувала я услід. – Ви прибирати на кухні думаєте?! Дивися, який с…!!!

      Алька пригальмувала на виході, обернулася. Мала на собі сірий брючний костюмчик – пацан пацаном – і стоптані общаговські капці. Одне око намалювала, інше ще не встигла. І зачіска її пацанська – помру зараз. Хоча б спереду залакувала, чи що.

      – Википів? – труснула чайником: там і не булькнуло. – От чорт. Ага, Гендальфе, ти сьогодні на парах будеш? Запиши, що Веніамінович дасть на семінар, якщо я не встигну.

      – А куди ти? – спитав Линичук.

      Тепер він витріщався на цю сіру мишу – видивляв очі. На чергування в блоці йому, звичайно ж, було начхати. А я – в мене просто слів не лишилося, самі матюки, – й ті заклинило. Нє, ну треба ж бути такою стервою! Та я її…

      – О пів на дванадцяту співбесіда на одній фірмі, – Алька глянула на годинник. – Чорт!!!

      Коли вона випарувалася, мене нарешті прорвало. Линичук нібито із співчуттям слухав мої мати, інколи погойдував головою в такт і задумливо дивився на свою сковорідку з горілими і вже холодними яйцями. До речі, хто продимив усю кухню?!.. і взагалі, коли чергує чотириста п’ята, то крім Женєчки ніхто й не чухається!.. Коротше, СКАЧАТЬ