Проект «Міссурі». Яна Дубинянская

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ в гуртожиток, то зрозумів, що в кімнаті «трійці» я вже не самотній, яким був ще зранку. По-перше, на решті ліжок з’явилися матраци. По друге, на одному з них згори на купі білизни хтось лишив гітару, а з-під укривала виглядав краєчок великої сумки. По-третє – біля другого, вже застеленого, стояв міцний пацан у спортивному костюмі. Моє прибуття застало його у захоплюючій справі – розклеюванні по стіні над ліжком фоток повного складу нашої футбольної збірної. Чоловік сім-вісім уже висіли, приліплені за куточки смугами скотчу.

      – Вам кого? – запитав він, насмішивши мене до кольок у животі.

      Але я героїчно стримався і, кусаючи губи, спромігся видушити з себе відповідь:

      – Взагалі-то я тут живу.

      – А-а, – спортсмен не здогадався посміхнутися у відповідь. – От мене також поселили. Жека.

      – Гендальф.

      Потиск руки він мав скажений – а я після занять ще начепив каблучку. Синець гарантований, то добре, що кістки цілі. Фізіономія в Жеки, як і очікувалося, не була обтяженою ознаками інтелекту. В дитячих карих очах маячило не поставлене запитання: звичайно, навряд чи цей юнак колись чув за Професора чи Середзем’я. Втім, будемо відверті, я також не знав на ім’я більшої частини Жекиних футбольних святців.

      Пацан повернувся до своєї справи так і не запитавши мене ні про що. Я вже був готовий безкорисливо зайнятися його просвітництвом, коли це двері гримнули і я геть забув про існування першого сусіда.

      – Герко!

      – Гендальфе, і ти тута? Ну й ну!

      Як виявилося, в інститут Георгій одягнув дуже навіть пристойні джинси – якщо порівнювати з тими, що кошлатилися на ньому тепер. Його хаєр у скуйовдженому стані здавався удвічі більшим, а на шиї висів кручений мотузочок, що ховався за коміром розтягнутої майки; напевне, не хрест, а якийсь там амулет.

      – Ні, це ж треба таке! – не припиняв дивуватися Герка. – В одній кімнаті!!!

      – Везуха, – погодився я. – Це твоя? – вказав на гітару. Хоча, чия ж іще?

      – Ага.

      Він гепнувся на ліжко й закинув ноги в подертих кросах на бильце. Підчепив гітару за край обечайки, виписав грифом півколо і, влаштувавши інструмент на грудях, з ходу взяв кілька акордів. Зацікавлений Жека озирнувся від своїх паперових кумирів. Лежачи на спині, Герка пристойна збацав соло з останнього альбома «Арії», а тоді без усілякого переходу зобразив джазову імпровізацію.

      Словом, надовго відбив мені охоту просити гітару для виконання блатного ля-мінору і «кроків на цвинтарі».

      – Круто, – визнав я.

      Герка змахнув рукою: мовляв, то всьо фігня.

      – Як воно тобі? – запитав він. – Себто, перший день?

      Я знизав плечима:

      – Поки не знаю. Завантажили по самі помідори – списки книжок, позакласні роботи… чи як це тут називається?.. Загалом, будемо побачити. Група виявилася хріновою. Самі місцеві піжони й дівки-дурепи. А в тебе?

      – Ми з Владом разом потрапили. Він класний СКАЧАТЬ