Вертеп Всевишнього. Віктор Гриценко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і дух, і не одну краплину.

26

      Веселим будь, не стань заручником моралі:

      люби вино міцне, зривай з красунь вуалі!

      Не довговічний ти, тож вчися жити й далі,

      радій, коли між нас є друзі досконалі.

27

      Забудь про калиту, вчись гонор гамувати -

      і вирвешся з тенет, розбивши в серці грати.

      Вино смакуй, косу коханій розплітай —

      життя мине, як день. Послухайся поради.

28

      Не йшов я п’яним в храм? Це – істина правдива!

      Грішив, але не сам? Це – істина правдива!

      Я – нечестивець, деліхан? Що ж, я – не ви!

      Один Омар Хайям! Це – істина правдива!

29

      Приречений Хайям до смерті вже страждати.

      Веселощі ж твої – як вибрики лошати.

      Поберегтися слід, бо злий людський талан:

      все взяти норовить, взамін – дурницю дати.

30

      Між вчених віслюків ти, друже, пнешся з шкіри,

      щоб визнали своїм ці дурні-лицеміри,

      бо звинуватять враз, якщо ти не осел,

      що підривав щодня святі устої віри.

31

      Душевний спокій зник в поета й падишаха,

      втомившись від життя, повзем, як черепаха.

      Не треба нам біди вимолювать в Аллаха -

      подякуй і за це, коли вже бідолаха.

32

      Як жити в світі цім, де моляться за гроші,

      де сивих мудреців повчають всі святоші?

      Сліпим, глухим, німим прикинься, друже мій,

      або підстав горба під віслюкові ноші!

33

      Отой, хто ніс в життя нещастя і облуду,

      хай милості не жде у день Страшного суду.

      Прощає Бог того, хто не творив добра,

      але не злодія, не вбивцю чи паскуду.

34

      В борні за щастя всіх ти натерпівся страху,

      але не захистив сусіда-бідолаху.

      Ти друга не зігрів, хоч людство захищав -

      даремно голова лягла під меч на плаху.

35

      Хайяма мудрим звуть дурні провінціали,

      та зайві, бачить Бог, від неуків похвали:

      про себе і про світ не знаю я того,

      що знають школярі, які мене читали.

36

      Несучи на плечах прожитих літ вериги,

      листаю будні я, мов нецікаві книги.

      Хоч вчився в долі вік, пошився в дурні я:

      не люди – Небеса! – плетуть свої інтриги.

37

      Коли небесний кінь вернувся із безодні,

      коли зіркам дали імення благородні,

      коли на дошках доль з’явились імена,

      в той день змирились ми. Покірні і сьогодні.

38

      Світ небуття давно в моїй буяє плоті,

      живе людська біда в душі, як у господі.

      І знає лиш Аллах, коли і де вітри

      і мій розвіють прах, як попіл на городі.

39

      Будь ласка, не журись, не втоне світ у морі.

      Лишивши небозвід, СКАЧАТЬ