Вертеп Всевишнього. Віктор Гриценко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ виняткові

      і в погрібцях вино просить, як жебракові?

      Сьогодні ти – поет, а завтра – черепки

      від незвичайних чаш у Божім кулакові.

44

      Зросли ці колючки, що на ногах у звіра,

      із кучерів м’яких, немов шовки Кашміра.

      А круглі башти веж, зубці старих фортець —

      вже шаха голова і п’ятірня еміра.

45

      Небесний звід комусь – це сонце й зірка рання,

      а вченим звіздарям – це камінь спотикання.

      Але не поспішай втрачати в спірці глузд:

      і в небесах про нас є спори і вагання.

46

      Я чув краплини плач у сонячнім горнилі.

      Сміявся океан і пінився на брилі:

      «До неба долетиш, впадеш дощем звідтіль,

      а потім твій ручай морські обіймуть хвилі…»

47

      Ще раз в цей світ Господь не нас пошле гінцями —

      в грядущім не мені стрічатись, друзі, з вами.

      Ловіть же мить життя: не прийде вдруге, ні!

      Не прийдемо і ми з відомої вам ями.

48

      Як можеш, не тужи за днем скороминущим,

      не отягчай душі минулим і грядущим.

      Скарби свої розтрать ще в грішному житті,

      бо в потойбічний світ ти підеш неімущим.

49

      Не хмур, будь ласка, брів, терпи удари долі:

      найшвидше гинуть ті, які душею кволі.

      Над нами фатум – скрізь. І він сильніший нас.

      Не лий даремно сліз – не сип на рани солі.

50

      Пилинка ця була живою, вірогідно.

      Кучериком або бровою, вірогідно.

      Зітри з лиця свого ти ніжним рухом пил:

      красунею він був – Зухрою, вірогідно.

51

      У русі Всесвіту одна мета – людина.

      У правди Господа одні уста – людина.

      Як перстень з Божої руки – кільце планет,

      а в персні тім мережка золота – людина!

52

      Про потойбічний світ товче хтось аксіому,

      вернутися адже ще не вдалось нікому!

      Нам всім цей світ тісний, як караван-сарай,

      та в потойбічну тьму не поспішайте з дому.

53

      Прихід наш і відхід – таємні круговини:

      зачате ким життя, де кінчик пуповини?

      Не скаже правди нам ніхто про вічну путь:

      звідкіль прийшли? Що жде за віком домовини?

54

      Цей світ – лиш мить. А я – дрібна частина миті.

      Два подихи зроблю, слізьми за мить обмиті.

      Не плач і не журись, бо знає лиш Господь,

      хто зможе тлінний світ навіки уярмити.

55

      Де сонми тих, які до нас бенкетували?

      І де рубіни губ, і де очей опали?

      Живи, допоки плоть – не у могилі прах,

      що стане плоттю знов, як вигребуть шакали.

56

      Немає смислу нам в цім світі виглядати

      для себе від Небес якоїсь благодаті.

      Весь СКАЧАТЬ