Повія. Панас Мирний

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ руба. Під гам, гомін і чужі співи їй сумно-сумно стало. Сонце одходило до спокою, червоним світом обдаючи землю. Обпершись на стіл і позираючи в вікно, вона задивилася на те криваве полум’я та й задумалася…

      Страшенний грюк злякав її. Вона кинулась до світлиці. Там серед хати копицею лежав крамар. Він поривався було устати, та не здержався – поточився і – як два зняло! – розпластався серед хати. Загнибідиха скрикнула.

      – Не лякайтеся, Олено Іванівно; не візьме його лиха година! – сказав Колісник і, ухопивши крамаря за ногу, поволік в кімнату.

      – А цей чого тут куняє? – забачивши гнилозубого чоловіка, каже Колісник і, взявши на оберемок, поніс до крамаря.

      – Очищайте, очищайте місце! – гукає йому услід гнилозубого жінка і, коли той вернувся, наділяє його поцілунком. – Отакого б мені чоловіка! А не гнилозубого та сопливого! – цілуючи, шепче вона, так що всі чують.

      – О, матері його дуля! Вони цілуються, а мені й не можна! – скрикнула крамариха й кинулася до Колісника з другого боку.

      Обаранили Колісника; одна в одну щоку цілує, друга в другу. Колісник гукнув, ухопив обох на оберемок і поніс по світлиці. Жінки, як гадюки, вилися кругом його, пхаючись та не даючи одна одній Колісника цілувати.

      Загнибіда сидів і похмуро дивився на Колісника: досада щипала його за серце.

      – Костянтине! – гукнув він, засовавшись на місці. – Покинь!

      Колісник підняв жінок аж під стелю, звів докупи і зразу опустив на землю. Воно б, може, тим і скінчилося, коли б Колісникова кума незнарошне не збила з Загнибідиної куми очіпка.

      – За що ти, сучко, збила з мене очіпок? – скрикнула та, упинаючись у патли гнилозубого жінці. Другий очіпок полетів додолу. Колісникова кума, не довго думавши, мазнула крамариху з усього маху по щоці рукою, аж виляски пішли!

      – Так ти ще й битись! – скрикнула крамариха, кидаючись на недавню свою товаришку.

      – Що це ви! Господь з вами! – сказав Колісник, становлячись між ними.

      – Матері твоїй трясця! Як сама розтрибуха, то, думаєш, і всі такі! – кричала одна.

      – Ти сама розтрибуха! Ти! Тьфу на тебе! – одказала друга, плюючи на свою супротивницю.

      – Бач! Це ти, Костянтине, наробив! – скрикнув Загнибіда, ударивши кулаком по столу, аж пляшки забряжчали. Колісника не так той гук, як стук уразив.

      – А по какой-такой причині я? – беручись у боки, спитався Колісник.

      – Ти!.. ти!.. Ти всьому виною! – гукав Загнибіда, мотаючи п’яною головою.

      – Та годі вам… Петре! – мовила жалібно Загнибідиха.

      – Він! – гукнув знову Загнибіда. – Він всьому виною! Куди він не встряне – добра немає!

      – Що ж я, по-твоєму: чортяка, виродок який? Га?

      – Виродок! Виродок! – ледве повертаючи язик у роті, мовив Загнибіда.

      – Трясця тобі в пуп! – гукнув, червоніючи, як буряк, Колісник.

      Загнибіда, СКАЧАТЬ