Повія. Панас Мирний

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Чарка біля рота була – і тут одняли! – мовив він сердито.

      – Та так тільки й довелось подивитись?

      – Атож!

      Дехто зареготався.

      – Коло рота було, та в рот не попало.

      – Та хоч не завдавай жалю, – прохав Колісник, чухаючи потилицю.

      Регіт ще дужчий знявся.

      – Тссс!.. – загуло кругом.

      Гучно і зично роздалося серед хати святе поспів’я. Славили воскресшого з гроба, славили його пречисту матір… Молодий, білолиций та чорноволосий батюшка з хрестом у руках виступив уперед, заводив голосним тенором. За ним диякон, товстий, огрядний, з рижою по пояс бородою, витріщивши булькаті очі, пер, наче з бочки, товстого баса. Стихарний дяк, у косі з сивого, аж жовтого, волосу, старий – аж труситься – деренчав, мов маленьке ягнятко; за ним високий таранкуватий паламар, насупившись, гув очеретяного баска… Хазяїн, хазяйка, звівши до образів очі, хрестилися; гості з усіх боків навколо обліпили причет; передні ще таки вимахували руками, зате задні так стовпились – пальця просунути нікуди.

      Тільки що батюшка, проспівавши, підніс хазяїнам хреста цілувати, як у хату увійшли два панки. Один – середнього росту, натоптуваний, з круглим червоним лицем, так гладесенько виголеним, що воно у його аж вилискувалось, з невеличкими блискучими очицями, котрі, як мишенята, бігали в його то сюди, то туди. Другий – високий, сухий, з одстовбурченими бровами, похмурим поглядом, рудими баками, що, наче ковтуни, спускалися з його кістлявих щелепів.

      Обидва на пальчиках покралися уперед, злегка тримаючи за плечі огрядних міщан, що стовпилися ззаду. Ті, озираючись і кланяючись, поступалися, давали дорогу. Пани попростували до столу.

      – Хто се? – почулося у задніх рядах.

      – Не знаєш хіба?

      – Авжеж, не знаю.

      – Ото сухий, високий – Рубець, секретар з думи; а то червонопикий – Книш, з поліції.

      – Чи бач! Пішов наш Загнибіда вгору: з панами водиться!

      – А-а! Антон Петрович! Федір Гаврилович! – скрикнув Загнибіда, запримітивши Рубця і Книша. – Христос воскрес!

      Почали христосатись. Рубець, суворо похристосавшись з хазяїном, підійшов до батюшки, поцілував хреста і щось тихенько замовив. Батюшка заметушився, подав Рубцеві руку.

      – Несказанно радий! несказанно! – глухо бубонів Рубець. – На місце отця Григорія? Царство Небесне покійному! Приятелі з ним були.

      Батюшка стояв і, не знаючи, що казати, тер руки. Рубець щось бубонів. Колісник підбіг до Рубця і, граючи очима, низенько уклонився. Рубець простяг йому два пальці. Колісник злегка потримав їх, поступився назад і наступив дияконові на ногу. Той з усього розгону загнав Колісникові кулака у бік. Колісник хитнувся, мов прострілений.

      – На ногу! – гукнув йому диякон басом і, усміхаючись, подав руку. Колісник болісно усміхнувся і поступився назад.

      Поки се робилося біля одного боку столу, на другому – Книш стояв перед хазяйкою і, граючи очима, мовив:

      – Для першого знайомства позвольте похристосатись.

      Олена СКАЧАТЬ