Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця. Олександр Ільченко

Чтение книги онлайн.

      Основу її складали шість бочок із самим тільки нижнім дном, залиті по вінця смолою.

      Їх ставили в коло на просочену смолою землю, зв'язували докупи просмоленими линвами, зверху ставили ще п'ять, таких же, на них – іще три, ще вище – дві, а нагорі стирчала бочка порожня – без верхнього й без нижнього дна – задля тяги повітря, а в ній була сама лише залізна перекладка з довгою вірьовкою, що з неї звисав товстий віхоть прядива, вивареного в селітрі.

      Варто було тільки викресати вогню, щоб миттю вся оця хистка споруда…

      Але ні! Про це страшно було навіть подумати.

      Та Михайлик думав зовсім не про це.

      38

      І раптом йому стало чомусь так сумно, Михайликові нашому, що й боже ти мій.

      Його дратувало вже, що той чудернацький молодик-запорожець стиха чогось регоче над якоюсь товстою чужинного друку, досить-таки пошарпаною книгою. І от…

      Він завжди вважав себе не дуже й розумним, Михайлик, але, розсердившись, про це забував.

      Він вважав себе не дуже й сильним. Але в гніві забував і про це.

      Він вважав себе й несміливим. Але спересердя не тямив і цього.

      Він вважав себе не дуже й сердитим, але зопалу забував і про це.

      Забув і зараз, бо розсердився, розгнівався, аж самому стало страшно.

      І спитав:

      – Чого регочеш, Пилипе?

      – І тобі хочеться? – відповів запитанням на запитання Пилип-з-Конопель.

      – А я не вмію.

      – Реготати?

      – Він за все життя ні разу й не всміхнувся, – сумно мовила Явдоха. – Наче наврочив хто.

      – А ось я його зараз… розсмішу! – І Пилип хутенько став перегортати сторінки своєї книги, маючи, видно, замір щось смішне читати.

      – Не зумієш, – усумнилась Явдоха.

      – Аж ось! – не зваживши на Явдошин сумнів, буркнув Пилип-з-Конопель і, пересівши до самого вогню, бо вже стемніло, заходився читати, зразу, видно, перекладаючи з якоїсь чужинної мови, і справді, там було чимало кумедного й смішного, бо слухачі, захоплені веселими пригодами французьких мандрівних акторів, хто сміявся, а хто й реготав.

      Жоден м'яз не ворухнувся тільки на молодому, без єдиної зморшки, обличчі Михайлика, яке не знало ні сміху, ні горя, ні бритви, ні ляпаса, – анічогісінько.

      Пилип здивовано дивився на Михайлика, – він досі й не бачив таких, що здужали б не посміхнутись над тими пригодами, про які зараз читав, і він мовив до матінки:

      – Я все одно вам колись його насмішу-таки, неню, – і в прикрім збентеженні закрив улюблену, як видно, книгу, хоч слухачі й не від того були б – послухати ще трішки.

      – Що за книга? – спитав, ще й не досміявшись, Козак Мамай, бо він те діло вельми полюбляв – гуртом пореготати досхочу, до сліз, до кольки в боці. І він простяг СКАЧАТЬ