Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця. Олександр Ільченко

Чтение книги онлайн.

      – Ми колись побраталися. А потім… наче розбили глек. Він будував на Україні фортеці задля наших ворогів. А я…

      – Все одно… він любив Україну! – гарячим покриком озвався молодик. – Ось почитайте!

      І він простяг Мамаєві ту книгу, «Опис України», видану в Руані.

      Мамай схопив її, присунувся до вогнища, де закипав куліш, але побачити нічого вже не міг і, пригорнувши ту книжку до серця, сидів і мовчав.

      Мамай дивився на молодика, котрий так дуже схожий був на самого Боплана: чи не син? – і йому хотілося спитати, але зараз не мав сили говорити, бо охопили мислі про давнє побратимство з французьким дворянином, непосидячим нормандцем, інженером-будівником, що прожив на Україні років сімнадцять-вісімнадцять, вивчаючи, спостерігаючи, складаючи перші докладні карти просторів України, записуючи й змальовуючи те, що бачив у нашій козацькій стороні, яка за кільканадцять літ прикипіла до щирого серця французові.

      Але… той веселий і моторний руанець був вірним слугою не народові нашому, а польським королям, будував на Вкраїні фортеці, котрі мали захистити володарів Польщі не тільки від наскоків кримчаків та ногайців, а й від повстань народу українського, який раз по раз намагався скинути шляхетське ярмо, – від небезпечного сусідства Січі Запорозької, що про неї слава йшла по всій Європі.

      Мамаєві кортіло мерщій дізнатися: що ж він там написав, руанець, у своїй книзі про Вкраїну?

      Навмання перегортав сторінку за сторінкою, помацав бе'збач томики Скаррона та Сореля і… зітхнув.

      39

      Скільки ж було на світі непрочитаних книг!

      Скільки було країн і краєвидів, яких він ще не бачив!

      Мов людських, котрих він досі не чув!

      Людей розумних, що їхніх дум Козак іще не знав.

      І радощів земних, яких він ще не відав.

      Жінок, що їх не обіймав…

      Було ще на світі й багато дітей.

      Але й діти всі – були не його діти.

      Він же ж мріяв про власне кубло, про дружину, про серденят, про мирний труд, а мусив воювати, рідний край обороняючи від зазіхань чужинців, простих людей – од панів, бо знав обов'язок перед народом, але ж бували й такі ось хвилини, коли не ставало від того легше на душі.

      Рука його ненароком торкнулася до струн, і Мамай, на мить забувши про чарівну силу своєї бандури, припав підборіддям до верхняка, і забриніла вона в його гарячих руках, і сам він забринів од захвату і тихо заграв до пісні, ледве чутної, яку він, зажурившись, замугикав собі під ніс:

      І пісня ця пливла в спокійному анданте, та й нічого надто сумного ніби й не було в ній, але Козак, замислившись, струни торкав журливо, і чарівна бандура показала раптом свою дивовижну силу.

      А сила в тій тридцятидвохструнній бандурі була така: коли Мамай грав сумної, всі довкола, хто чув той бренькіт тихомовний, усі плакали, бо ж не плакати не мали снаги.

      Коли ж він СКАЧАТЬ