Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця. Олександр Ільченко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця - Олександр Ільченко страница 27

СКАЧАТЬ та що саме запозичив і як звуть того моллу насправді, – чи, бува, не Козаком Мамаєм?

      Але я змалку чув ці казки й анекдоти, як дещицю з невичерпного моря побрехеньок, казок, можебилиць і анекдотів мого рідного краю, благословенної Слобожанщини.

      Пісні, приказки та казки!

      Скільки чув я їх од матері моєї…

      Чув і од матері моєї матері, тобто від моєї рідної бабусі, Ганни Олександрівни Гармаш.

      33

      У моєї баби Ганни батько чумакував, а дід її…

      Небагато я чув про діда Йвана, мого прапрадіда, – він переставився, коли бабуся Ганна ще зовсім малою була, а згадав я тут про нього лише тому, що у Ганни Олександрівни в сараї над льохом зосталась від мого прапрадіда, тобто від його дружини, чимала скриня, з прискриночком у ній – для грошей, для коралів, для ниток і голок, – добра ще скриня, на коліщатах, кована мережаним залізом зовні й гарно цяцькована всередині. По стінках – квітами. А на порепаному та полупаному віку скрині сяяла мальована картина.

      І не така вже вона й трухлява стояла, пам'ятаю, та скриня, а тільки розсохлась вона сильно, і з неї не щезав світ божий, навіть коли в неї, бувало, залізеш і накриєшся зсередини важенним віком, бо й віко те крізніло, та й заснований павутинням ґонтовий дах погрібника світився наскрізь.

      Мені вже сповнилось тоді років п'ять або й шість, і я частенько, якщо звідти не кричали на мене попідсипувані весною квочки, ховався на дні тої скрині й не зводив очей з помальованого віка, що його я, наче ляду, спускав над собою, немовби поринаючи в інший світ, у світ чар-зілля (куди й ми з вами, читачу, вступаємо зараз, у цій химерній книзі), у світ казки, в той волошебний (як моя баба Ганна казала) світ, котрого я не забуду ніколи в житті та навіть і по смерті, бо ж вірю я, що стежка до образу Мамая не заросте й тоді, і не тому не заросте, що я його так добре випишу, а лише тому, що в нім, либонь, явлені будуть ті риси національної вдачі, ті величезні дива й пригоди, які прийшли в цю книгу від щедрот народу нашого, від його казок, пісень та дум, бувальщин та сміховий, – щирі дива, витвори духу народного, які житимуть разом з ним…

      Дивлячись там, ізсередини, на віко скрині, на картину, нехитро намальовану на ньому, навіть я, малий і простодушний, уже починав тоді розуміти, чому прапрадід, помираючи, велів себе в тій скрині поховати, – не в труні, а в скрині! – бо, звісна ж річ, і найпевніший мрець, глипнувши згасаючим оком на тую картину, ожив би миттю та й помирати б уже не схотів…

      Баба Ганна казала, буцім скриня не потрапила тоді в могилу з бувшим чумаком тільки тому, що батюшка не дозволив ховати Йвана в такій веселій домовині; і ще бабуся згадувала, як тоді всі вельми журились, не вволивши волі старого, бо в нього були, як тоді балакали, ще й окремі причини просити такої труни: мій прапрадід, казали, замолоду колись, іще років за сто до скону свого, здибався з героєм тої чудової картини, що ані гич не почорніла в скрині од кіптяви часу, – і все життя потім прапрадід молив Бога, аби сподобив бодай раз та здибати Мамая Козака, того лукавого, СКАЧАТЬ