Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця. Олександр Ільченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Людовіка XIV («Держава – це я!»), після всіх потрясінь, які спостигли його Францію, Філіпп Сганарель, покинувши батьківщину, потрапив до Голландії.

      Матінка його, сестра Гійома ле Вассера де Боплана, лишилася в Руані з невеличкою рентою, а сам він, без єдиного франка чи гульдена, мусив заробляти шматок хліба, тягаючи на спині вантажі в Амстердамськім порту.

      Він не міг про це спокійно говорити, і хутка мова його стала ще швидша, і він заникувався і повторював разів по кілька якесь слово, аж тремтів, розповідаючи про ту пригоду, хоч, власне, нічого особливого з ним тоді й не приключилось.

      І справді.

      Йому доручили того дня не дуже й важкий кофр однести до найдальшого корабельного прèшибу.

      Найняв його якийсь поважний пан, сивоголовий і ставний, схожий чимось на перебраного в світську одежу католицького попа.

      – З ним була оця панна! – і Філіпп кивнув на те чудово намальоване поличчя, котре так і лежало в нього на колінах і проти пригасаючого багаття зоріло на глядачів, немов живе, аж наче прислухалось до розмови.

      Молодий бідолаха француз бачив цю панну й того сивого лише який десяток дзиґаревих хвилин, поки вони бігли втрьох до дальнього пришибу, де чекало на них брудне й стареньке судно під вітрилами.

      Так, либонь, нічого й не лишилося б у пам'яті бездомного француза, крім прекрасних очей прикро стурбованої панни, коли б вони, ті двоє, перед розставанням не балакали, необачно перекидаючись прощальними словами, що їх в Амстердамі зрозуміти, певна річ, ніхто не міг, крім нього самого, бо ті двоє розмовляли по-українському, а Філіпп цю мову знав: його рідний дядечко, Гійом де Боплан, незадовго до скону свого мав намір повернутися на Вкраїну, і хотів Філіппа, небожа, взяти з собою туди, і вчив його цієї милозвучної мови.

      Той сивий пан і дівчина, що мала рушити в якусь далеку й небезпечну путь під цими брудними вітрилами, весь час розмовляли про свої справи, і Філіпп зрозумів: дівчина тікає звідси від чогось такого, що є страшніше над смерть, сам той сивий теж мусить сьогодні ж покинути Голландію. Вони, прощаючись, мали надію зустрітись на Вкраїні, а наостанку дівчина, коли Філіпп, діставши свою плату за перенесення вантажу, вже збирався йти собі, панна тая, раптом згадавши про щось, хапаючись, швиденько витягла оцей самий портрет і попросила знайти на вулиці такій і такій майстерню Рембрандта і повернути йому образок, бо художникові, вона сказала, за роботу не заплачено і панна мусить повернути йому те, що їй, на превеликий жаль, належати не може.

      Філіпп пообіцяв.

      Парусне судно рушило негайно ж, і сивий пан швиденько зник у лабіринтах порту.

      А Рембрандта Гарменса ван Рейна, великого художника, що про нього по всій Європі ходили вже легенди, Філіпп, поки була ще змога жити в Амстердамі, знайти не зміг, бо художник (як і всі великі митці), бідуючи й поневіряючись, коли його картини спродали з молотка, безслідно канув десь у єврейських кварталах голландської столиці, на бідняцькому дні Амстердама…

СКАЧАТЬ