Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця. Олександр Ільченко

Чтение книги онлайн.

      – Еге.

      І вони – там, на закрайку хмари, ті двоє старих і сумних парубків, замислились, задумались, і чимало гіркого було в тому роздумі, хоч Господь Бог так, видно, ні до чого й не додумався, бо після досить затяжної мовчанки мовив:

      – Ти таки, Петрику, спустися вниз і довідайся лишень, і запиши: що за чесний і шляхетний діяч так щиро там розкадився, як його звуть, якого роду, яку посаду посідає, в котрий раз одружений, скільки має законних тещ і незаконних дітей, чи не бував раб божий у поганських країнах та чи не вклонявся там чужовірним божкам та ідолам… – І він іще довго, пан Бог, напоумляв апостола Петра, а наостанку знову мовив: – І взагалі спитай: чого ж він хоче, той предостойний кадильник, чого жадає від нас за свою прещедру хвалу?

      І святий Петро, в которий раз, скорився.

      – Та ще дізнайся: хто це там пір'я підсипав у наш ладан? І запиши… і запиши!

      – Добре, Господи, – сумно сказав він. – Служба є служба…

      – А служба Божа – найпаче.

      – Нехай, – сказав Петро і низенько вклонився. – Піду. Спушусь туди. Все взнаю. Й запишу.

      І осінив себе хрестом.

      А Вседержитель сказав:

      – Боже помагай.

      29

      – Боже помагай! – глузливо кинув своєму ковалеві й пан обозний. – Можеш мене! Свого пана! Покинути! Одного! Серед степу!

      – Можу, – знизав плечима Михайлик.

      – Кохайлику! – ставши близенько, з-за спини стиха проворкувала Роксолана.

      – Параско, одійди! – гримнув на неї обозний, назвавши свою пані її хресним ім'ям, як це завжди бувало, коли він сердився.

      Роксолана відійшла.

      – Але на чім же ти поїдеш? – кепкуючи, спитав Михайлика обозний.

      – Верхи, – відповів за нього Мамай.

      – А твоя неня?

      – І паніматка – також верхи, – посміхнувся Козак Мамай і поважливо блимнув на Явдоху, що йому подобалася все більше та більше, щира українська мати – з усіма її достойностями й вадами. – Чи не так, ненько?

      – Нема ж на чім верхи, – повела плечем Явдоха.

      – Нема – так буде!

      – Може, коли й буде, а поки що… – І вона вклонилась панові Пампушці. – Служила я тобі аж двадцять і п'ять год, а не заслужила, бач, ні вола, ні коня, ані доброго слова від тебе, пане чваньку, колишній козаче запорозький! – І кивнула синові: – Ходім!

      – Ходімо, – блиснув зубами парубок.

      – Рушили, – сказав Козак Мамай.

      І раптом свиснув.

      Так дуже свиснув, аж луна пішла степами.

      Аж Песик Ложка гавкнув.

      Аж пані Роксолана схопилася за товстенне чоловікове плече.

      Спустивши з повода свого коня Добряна, Козак свиснув ще раз, а кінь рвонув і миттю зник у травах.

      За руки взявши Михайлика та його маму, Мамай рушив був за конем.

      Але спинився.

      І сказав Демидові Пампушці:

      – Ти, СКАЧАТЬ