Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця. Олександр Ільченко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця - Олександр Ільченко страница 22

СКАЧАТЬ ладану, тим часом уже долинав у блакиті куди слід, аж до престолу Всевишнього.

      І пан Пампушка спересердя чхнув.

      Чхнув і збентежений чимось Песик Ложка.

      28

      Чхнув і сам Господь на небесах.

      І не тільки тому чхнув, що надто вже гидко присмерджувало паленим пір'ям, а ще й тому, що вони з апостолом Петром уже встигли й погиркатись через оту веремію, зняту десь там, на грішній землі, підступним заходом Козака Мамая.

      – Спаскудив мені якийсь анахтемський козак усю хвалу, – з досадою сказав Господь.

      – Спаскудив-таки, – погодився й апостол.

      – Таку щедру хвалу… і збавив! – і спитав: – Яку ж йому складемо кару, тому козакові?

      – От уже й кару, – відмахнувся святий Петро. – Ви, Боже, старієте: за все – кару та й кару! І вам не соромно? Га?

      – Знов розбазікався, бачу! – сердито буркнув Господь Бог.

      – Варто комусь молитву проказать не слово в слово – і зразу й кара! Словечко перебреше хтось у Новому а чи й у Ветхому Завіті – зразу й кара! А коли хто підлеглих кривдить, коли там, унизу, хтось лише про шкуру свою дбає, а не про добрих людей чи про славу Господню, то за це кари нікому нема та й нема, аби б тільки були кадила справні? Га?

      – А що ж ти думаєш! Кадило – це, їй-богу ж, ловка річ.

      – Ви таки, Господи, старієте: невже ж вас так тішить усе оте славослов'я…

      – А таки тішить!

      – …Усі оті лабузнення, кадіння, величання, поклони та поклони, акафісти, молебні? Лизь-лизь та й лизь-лизь? Хіба не так?

      – Ти, бачу я, Петрусю, важиш проти основи основ?

      – Важу, Господи, – не заперечував святий Петро.

      – І смієш про те признаватись!

      – Смію, Господи.

      – А слід мені лише кивнути пальцем…

      – Кивайте.

      – …і тобі не бути вже в службовому переліку святих.

      – Не бути то й не бути: всі ходимо під Богом.

      – Та ти ж від людської роботи одвик.

      – Як-небудь проживу.

      – Але як же…

      – Я ж був колись рибалкою, Господи, – і святий Петро посміхнувся, згадавши блаженні часи бурхливої молодості. – Ви ж пам'ятаєте, Боже, як на озері, десь біля Генісарета здається, синок ваш ходив по хвилях, мов по суші. А коли це спробував зробити я… – і старий Петро засміявся, – мало не втоп!

      – Ну, от бачиш! Не по чину пішов. Еге ж! – і сказав тоном наказу: – Треба цю вчительну халепу записати в нову редакцію Євангелія.

      – Давно вже записано, Боже.

      – І всі це вивчають?

      – Вивчають.

      – І всюди тебе лають, картають, скромадять і ганять?

      – Аякже!

      – Коренять і шельмують?

      – Ого-го!

      – І ти раденький з того?

      – Раденький, Господи.

      – А яким ти голосом говориш про це?

      – Бодренним, СКАЧАТЬ