Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин. Сборник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ кілько ходять, аж здибають турму овець, що пасуться на полонині. Каже лисиця: «Ви собі, кумочку, лягайте під корчем, аби вас пси не знюхали, а я піду подивитися, що роблять пастухи, аби вас не побачили, бо нароблять крику та й кинуться з горючов кувернягов та й хребет вам осмалять геть». Але пішла лисиця між череду і розповіла старому баранові, як ся має річ, а баран каже: «Кажи йому, аби пішов там під той горбочок і сів собі проти горбочка, а я буду там пасти, а він най скаже до мене: «Стій, баране, бо я маю тебе з’їсти!» А потім то уже моя річ».

      Побігла стара лисиця і розповіла то вовкові. Пішов вовк проти того горбка, дивиться – пасеться баран. Каже вовк: «Баране, стій! Я маю тебе з’їсти!» Баран став та й каже до вовка: «Нащо тобі зо мнов моцуватися? Ти сідай там на долині та й роззяв рота, а я звідси розбігнуся і тобі цілий у рот забігну!» Сів вовк та й роззявився, а баран як ся розжене та й бух його у пащеку рогами, що вовк аж ся перевернув. Ніж ся вовк прочутив, а баран у ноги. А лисиця аж качається у корчах зо сміху. Вовк прочунявся трохи та й каже: «Огій, я, – каже, – цілого барана з’їв. Та й ще-м голоден!»

      Приходить до него лисиця та й каже: «А тобі чого кров на бороді?» – «Ов, – каже вовк, – ти не знаєш чому? Я отеперісько цілого барана прожер та й ще-м голоден». – «Ходім далі, ми щось конче мусимо найти, аби ти ся наїв». Ідуть они, аж дивляться – пасеться кінь на толоці. Каже лисиця: «Ану цего як з’їш, то уже буде з тебе!» Проходить до него вовк і каже: «Мой, я би тебе з’їв!» Але кінь каже: «Я видю, що ти би мене з’їв, але біда, що я кований та поломиш собі зуби; я видю, що ти дуже голоден та меш зі смаком їсти, то можеш собі зуби геть поломити; уперед мусиш повідривати підкови від задніх ніг». А вовк каже: «Ану покажи, я відорву». Зайшов вовк ззаду, підняв кінь ногу, та й вовк зазирає… Але кінь як дав штоса ногами, а вовк лиш горі ногами та й здох…

      Тому люди приповідають, що вовка ноги годують, поки молодий; на старість спустився на слуги та й з голоду здох.

      Вовк в овечій шкурі

      Вовк убрався раз в овечу шкуру і в такій одежі пожирав довго вівці. Но пастух, зловивши вовка, забив його і повісив високо на стовбі. Сусіди дивовалися, для чого він так вівцю повісив. «Ви ошибаєтесь, – сказав вівчар, – хотя то овеча шкура, но під нею скривалося вовче тіло!»

      З того єсть така наука: не суди чоловіка по єго поверхности, но по єго поступках, по єго ділах.

      Вовк і бабині телята

      Паслися телята в городі на упоні, а баба грядки полола. Вовк зайшов туди і мав око на телята; та й сперся на пліт, хотячи перескочити в город. Аж баба, уздрівши го, гукнула: «Гутю-га! Гутю!»

      А вовк, буцім він на телята і гадки не мав, каже, щоби помовку з себе збути: «Пек тобі! Через бабині телята не мож ся в город подивити».

      Вовк і козенята

      Дика коза збудувала собі в лісі хатку і навела там собі діток. Коли виходила коза з дому пастись, так діткам наказувала, щоб вони нікому не одчиняли дверей.

      Пішла коза по лісу, напаслась досить, вернулась додому, підійшла до дверей і заспівала:

      Діточки мої, козеняточка,

      Одмикайтесь, СКАЧАТЬ