Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин. Сборник

Чтение книги онлайн.

      – Зовсім мало треба: один комір пошити, – говорить йому лисиця і радить вовкові попову кобилу задерти – шкура кобиляча якраз на комір буде.

      Пристеріг вовк кобилу та й напав на неї. Забіг ззаду, як лисиця казала (щоб за хвіст тягнув, то й шкура буде ціла), прив’язав свого хвоста до кобилячого, а кобила як смикнула та й потягла вовка. А той кричить:

      – Рятуй, кумо!

      – А ти ногами бори, впирайся і бори!

      – Тут бори не бори, а будеш на поповому дворі!

      Вовк і чапля

      Ішов голодний вовк. Він, бідний, так їсти хотів, аж у очах йому чорніло. Ішов він, ішов, аж гульк – чапля стоїть. Підкрався вовк тихенько та хап її! Бачить чапля, що непереливки їй, та й каже:

      – Дозволь мені, вовче, хоч перед смертю потанцювати.

      «Від цього мені шкоди не буде», – подумав вовк і дозволив.

      – Танцюй, коли хочеш, тільки пошвидше, а то я їсти хочу. Чапля перед ним з ноги на ногу перескакує – танцює наче (хоч усім відомо, що чаплі ніколи не танцюють). Скаче, а сама потрошки вбік відходить. А коли відійшла вже далеченько, знялась та й полетіла.

      Вовк подививсь їй вслід та й говорить:

      – І нащо мені ті танці здалися, коли я їсти хочу!..

      Вовк і чоловік

      Раз зустрів вовк жебрака й каже:

      – Я тебе з’їм!

      – Мене? Видиш, який я худий, – кістки та кожа. Не посмакує тобі м’ясо… А я тобі пораджу, кого з’їсти.

      – Кого?

      – У лісі люди рубають сяги. Добре дивися, від котрої сокири найдалі летять тріски. Того й вибери, бо у нього смачне м’ясо.

      Побіг вовк у ліс, виліз на високого бука – й дивиться. Ага! Увидів молодого парубка – і давай підкрадатися до нього.

      – Я тебе з’їм!

      – Хочеш мене з’їсти? Но, мало почекай, доки ся помию й помолю… Я не звір, мені треба приготуватися до смерті.

      – Но, готуйся, лиш скоро!

      Чоловік вирубав собі палицю, взяв сокиру й іде.

      – Давай, вовче, мені хвоста, най руки повитираю. Чоловік обвив хвіст довкола лівої руки, а правою стиснув палицю і бух! Бух! Бух! Вовк реве:

      – Йой, пусти ня, пусти… Я вже не хочу тя їсти. Лиш дай мені щось перекусити, бо-м дуже голоден.

      Пустив чоловік вовка. Прийшли до колиби, наклали ватру, напекли риби… Вовк їсть.

      – Дай ще, – просить.

      Чоловік дав йому ще, а далі кинув і кавалок хліба з сиром. Рушили люди додому. Була зима. На небі світив місяць. Проходили біля води, й у воді видно було його відбиток. Вовк думав, що то сир.

      – Ци можу взяти тот сир?

      – Можеш, айбо мусиш вихлебтати всю воду.

      Вовк хлебче, хлебче… Уже його й прошпарило.

      – Йой, далі не можу.

      – Хлебчи, хлебчи!

      Вовк мало не здох, а до сира й так не дохлебтався. Дійшли додому. Чоловік кличе вовка до хати.

      – Ходи, погрієшся.

      – Я не піду. Боюся.

      Чоловік дав йому їсти, СКАЧАТЬ